Це ідейне протистояння інтелігенції із занепадництвом як несучасною та дуже шкідливою естетизацією страждання й оспівування самогубства як вирішення всіх світоглядних проблем продовжується й у 20х роках XX століття. Зокрема В.Кузьмич у 1925 році пише оповідання з назвою ідентичною до заголовка твору В.Леонтовича, якщо зважати на правописні різночитання та прирівняти форми самовбивець/самогубець.

У творі В.Кузьмича зображено безробітного комсомольця з невеличким стажем Васю Сербіна, неможливість пристосування до життя якого пов'язана передусім із загостреною юнацькою вразливістю та хворобливим максималізмом: «Його душа палка, широкого розмаху і космічних змагань» [З, с.44]. Захоплюючись творчістю С.Єсеніна та В.Сосюри, Вася жалкує про невідповідність своєї талановитої душі до бруду НЕПу («коли ви самі хулігани і бюрократи з вами не варто «будувати» [3, с.47]), тому прагне закінчити життя самогубством. Однак невідкладному виконанню задуманого заважає спочатку комісія ревізкому, а потім пожежа в будинку, яка спонукає його на героїчний порятунок сусідки. Зрештою твір закінчується повним примиренням персонажа з недосконалою дійсністю, зокрема з комсомолом.Декадентські захоплення Сербіна виявляються свідченням йога інфантильності, яка швидко зникає під впливом брутальної реальності, тому і самогубство у В.Кузьмича з психологічного вчинку стає радше художнім прийомом, засобом для підсилення читацької уваги.

Твори В.Леонтовича та В.Кузьмича об'єднує не лише спільність назв, але й певна спорідненість письменницьких задумів, які якраз частково трансформують референтність заголовку до змісту оповідань. Нам не відомо, чи був В.Кузьмич ознайомлений із творчістю В.Леонтовича, однак в обох авторів суїцидальні мотиви виступають як своєрідний наслідок захоплення декадентськими роздумами (хоч у творі В.Кузьмича немає згадок про декаданс), як подія, яка не повинна вчиняти цільна, соціально орієнтована особистість, яка цінує свою працю та працю свого народу. Варто зазначити, що в українській літературі модернізму вже в 30ті роки XX ст. з'являлось мало творів, у яких би персонаж міг розмірковувати про своє самогубство та засуджувати цим актом байдужий соціум. Було декілька випадків, коли письменники навіть свідомо редагували свої тексти, щоб прибрати з них суїцид, хвилюючись про те, щоб не отримати критичних звинувачень у підспівуванні буржуазному захопленню занепадництвом (наприклад, А.Головко в романі «Бур'ян» знімає останню сцену з самогубством Тихона Кожушного у в'язниці; Л.Первомайський у другій редакції роману «Околиці» лишає в живих самогубцю Марію).

Однак найбільш важливим є той аспект, що автори, використовуючи однакове слово для називання своїх творів, водночас інтерпретують смисл заголовку тим, що спростовують його подальшим текстом. Дослідниця І.Кошева справедливо стверджувала, що «назва це кодована ідея тексту» [2, с.8]. Тобто заголовок концентрує основну ідею твору, а назва «є не тільки смисловим, але й психосоціолінгвістичним ядром цієї ідеї» [2, с.9]. Власне, неадекватність заголовка тексту, якому він передує, безперечно є частиною авторської ідеї, яка тільки ретроспективно усвідомлюється в повній мірі. Ця єдність проспективної та ретроспективної дії в процесі читання є значним аспектом психології мистецтва, тільки в поєднанні цих обох процесів можливе повноцінне усвідомлення тези Н.Кожиної про те, що «текст є розгорнутою метафорою заголовка» [1, с.171].

Проспективне читацьке очікування формується на передчутті авторського зображення самогубців як мети твору (очікування пояснюється осмисленням назви тексту), що зрештою підтримується письменниками, адже спочатку вони показують персонажів, які прагнуть померти. Ретроспективне читацьке очікування виявляється дещо деформованим, оскільки тексти не дають достатніх причин для виправдання проспективних очікувань, а сприйняття читача повинна примиритись із тим, що назва не повністю відповідає змісту, а це спонукає до переосмислення заголовку в контексті вже прочитаного твору. Після прочитання тексту відбувається також безсумнівне «нарощування смислу конструкції заголовку» [1, с. 168], однак на прикладі цих двох творів з однаковими назвами це нарощування йде також шляхом семантичного усічення лексеми «самогубець», яка все ж таки передбачає завершений акт самознищення. Але тут якраз і виявляється, що назви обох оповідань є псевдофабульні, оскільки самогубство протагоністів не входить до їх сюжетної лінії. Причому у В.Леонтовича хоча б є мотивування назви тим, що оповідач суб'єктивно сприймає поведінку головного персонажа як умовне самогубство, тоді як у назві твору В.Кузьмича превалює іронічна складова. Тож суїцид стає маніфестованим засобом для привернення читацької уваги, хоча неспівпадання очікування перед і після процесу читання якраз підкреслює умовність образів самогубців як частини авторського задуму по засудженню їх занепадницького світогляду шляхом заперечення реальності їх погроз про автодеструкцію, а також шляхом глорифікації позитивної життєстверджуючої поведінкової моделі. У творі В.Леонтовича таким прикладом для декадента є розважливий раціоналістоповідач (авторське alter ego), а у В.Кузьмича комсомолець Фомін. Окрім схожого ідейного ядра (кодифікованого у назвах творів), оповідання В. Кузьмича художньо продовжує тематику твору В.Леонтовича. Зокрема в тексті 1898 року провідним є мотив засудження національно свідомим інтелігентом інтелігента національно несвідомого важливості своєї історичноїсоціальної ролі. Текст же 1925 року, розвиваючи мотив засудження декадентського світогляду, додає до нього популярний мотив громадського перевиховання, мотив пізніше притаманний для багатьох жанрів радянського мистецтва.

Аналіз оповідань про самогубців без самогубств показують важливість подальшого дослідження психопоетики заголовку, що дозволить адекватно окреслити взаємодію паратексту, тексту й контексту. На прикладі однойменних творів В.Леонтовича та В.Кузьмича наочно помітна невідповідність проспективного та ретроспективного аспектів читацького сприйняття, яка є частиною авторської ідеї.

Список використаних джерел:

1. Кожина, Н. А. Заглавие художественного произведения: онтология, функции, типология /