УДК 821.161.2-3.09

Васьків M.L

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка ОСОБЛИВОСТІ ХРОНОТОПУ ТВОРІВ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

У статті аналізуються особливості хронотопу творів І. Чендея - гірського закарпатського села XX століття, хати горянина, в основі яких лежать конкретні події, які мають конкретних прототипів, але в яких концентруються вузлові проблеми Закарпаття, України минулого століття, загальнолюдські цінності, які стають стержнем для буття сучасника у нестабільному світі.

Ключові слова: еволюція, жанр, проблематика, прототип, хронотоп.

За більше ніж 60 років літературної творчості Іван Михайлович Чендей пройшов довгий і складний еволюційний шлях. На початковому етапі це стосується насамперед змісту і мови творів письменника. Як літератор він формувався під впливом москвофіла Петра Лінтура, учителя Хустської гімназії, відомого фольклориста. Тому перші твори Івана Чендея були написані російською мовою. Товариські взаємини пов'язували письменника з П. Лінтуром і в подальші роки, коли той був уже професором Ужгородського університету, однак говорити про багаторічні москвофільські симпатії у творчості І. Чендея не випадає (радянофільство 40-80-х років було не життєвим і творчим переконанням літератора, а вимушеними поступками тоталітарному режимові, які давали можливість публікуватися чи й просто існувати). Натомість коли мова заходить про братів зі Сходу, то передусім письменник має на увазі єднання закарпатців з українцями в одну націю. Очевидно, що такий вектор руху І. Чендеєві задали події становлення як держави і потім знищення Карпатської України, найбезпосереднішим свідком яких був у Хусті, тодішній столиці закарпатської держави, сам письменник. Це виявляється і в «мовній» еволюції літератора, яка багато в чому повторює свідому, цілеспрямовану діяльність І. Франка на зближення мови власних творів з наддніпрянською літературною мовою, зберігаючи невеликі, але яскраві, запашні вкраплення місцевих діалектизмів. Тільки у Франка це були галицькі діалектизми, а в Чендея - закарпатські.

З другої половини 40-х років коло тем, проблем, образів, топосів залишається у письменника майже незмінним. Натомість протягом усього творчого шляху Іван Чендей перебував у напруженому пошукові нових, власних, індивідуально неповторних жанрових, сюжетно-композиційних форм, зображально-виражальних засобів. Письменник розпочинав із малих прозових епічних та епічно-ліричних жанрів, які були на початках позначені сильним впливом традицій Василя Стефаника та класиків закарпатської прози [5, с. 6]. Поступово обсяг творів письменника зростав, на зміну коротким новелам і оповіданням, віршам у прозі приходять розлогіші тексти: великі оповідання, близькі до повістей, повісті, романи. Це не був однолінійний рух від менших до більших прозових творів. Так, у 1956 році була завершена повість «Терен цвіте», яка за обсягом дуже близька до роману. Але того ж року були написані також коротенькі «Трембіта» і «Косарі», які, швидше всього, можна зарахувати до віршів у прозі. Загалом «новели й оповідання - основний жанр прозаїка, до якого він вдавався упродовж усього творчого шляху, внісши чималу лепту в таке явище, яке буде названо закарпатською школою новелістики» [3, с. 8]. Однак не можна не відзначити, що новел із часом стає все менше, а оповідання стають все розлогішими. Така еволюція ускладнюється тим, що кожні новела, оповідання, повість, роман характеризуються жанровою своєрідністю, неповторним синтезом різних жанрових і навіть родових різновидів.

Сталим для всього творчого шляху Івана Чендея залишається хронотоп, точніше кілька його концентричних кіл - від невеличкого гірського села Забереж до Закарпаття, до соборної України і, нарешті, до всієї світової спільноти ХХ століття. В абсолютній більшості творів місцем дії є Забереж. В минулі часи і сьогодні - це складова частина селища Дубового в Тячівському районі Закарпатської області, поряд із такими його «мікрорайонами» як Царина, Левада, Нижній і Верхній Дубівець, Вітерна, Лужок та ін. На Забережі народилися батьки письменника, там народився і виріс він сам та його брати й сестри. У текстах Івана Чендея Забереж, ця його мала в малій батьківщина, стає окремим населеним пунктом, нібито замкнутим простором.

В окремих пізніших творах дія може переноситися в Ужгород (адже більша частина життя письменника проходить саме в обласному центрі), як у «Житії Антона Кукурічки» чи «Далекому плаванні», в Хуст і прилеглі села (де автор навчався у гімназії), як у «Жорні», на Свалявщину, як у «Гавриловій "Золотій осені"» чи цілій книзі нарисів із красномовною назвою «Свалявські зустрічі», навіть у Прагу (вона символізувала особливий демократичний період в історії Закарпаття), як у «Рукавичках», «Синові» та інших творах. Однак у всі періоди творчої діяльності домінуючим топосом залишається Забереж ХХ століття - за часів Чехословаччини, угорської окупації, радянської влади. Реально-умовна Забереж доповнюється художньою топографією справжніх просторових прикмет сучасного Дубового: лугами Жолоб і Копаня, Затінь і Яворина, полем Лобище та ін. Серед них вирізняється гора Ясенова, навколо якої постійно обертається художня свідомість автора та його персонажів, навіть, може, частіше, ніж навколо самої Забережі (справжня назва цієї гори - Ясіня, з наголосом на другому складі). Сюди можна ще додати залізничну станцію, Красношори - частину сусіднього села Красної, інколи інші частини Дубового, які органічно вплітаються у створений письменницькою уявою окремий світ Забережі.

Цей витворений у метатексті Івана Чендея художній світ викликає асоціації з іншим замкнутим хронотопом авторського метатексту - з Йокнапатофою Вільяма Фолкнера. «"Я створив свій власний світ", - сказав Фолкнер. Таким