УДК 811.161.2(09)

ШЕРЕМЕТА Н. П.

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті проаналізовано погляди відомих українських науковців Мелетія Смотрицького, Олександра Потебні, Михайла Грушевського та Юрія Шевельова на походження та шляхи розвитку української мови; доведено, що науковий доробок цих мовознавців є знаковим для української культури, тому потребує подальшого ґрунтовного дослідження.

Ключові слова: предки української народності, український народ, українська мова, лінгвістична думка, періодизація, літературний стандарт.

Вісімнадцятий рік триває розбудова незалежної України. Триває важко і непослідовно. Все більше українців починає усвідомлювати, що наше "сьогодні" обумовлене нашим "вчора", а наше "завтра" народжується сьогодні; що майбуття нашої держави залежить лише від нашої небайдужості і наших зусиль. Хвиля національно-культурного відродження, що охопила Україну на початку 90-х рр. минулого століття, розбудила прагнення мільйонів людей до пізнання власної історії. Народ гостро відчув наслідки здійснюваної впродовж століть деформації історичної свідомості і не хоче більше миритися з цим. Потяг до історії поєднується з недовірою до радянської історіографії та мовознавства. Багато науковців не можуть звільнитися від хибних стереотипів. Деякі з них і досі протестують проти "очорніння славного минулого" і в наступальному стилі демонструють відданість "принципам". Для більшості просто потрібен час, щоб заново осмислити свій предмет, розібратися в архівному матеріалі і методах дослідження [5, 5].

Проблема походження української мови як унікального цілісного лінгвістичного явища з плином часу аніскільки не втратила своєї актуальності. Тривалий час співіснують схожі, близькі та полярні концепції, різноманітні періодизації, які віддаляють або наближують витоки української мови до того чи того історичного періоду. Сформувалися й новаторські погляди, оригінальні підходи до розв'язання цієї проблеми. Все ж досі не напрацьовано загальноприйнятої концепції та універсальної періодизації української мови. Тому у своїй науковій розвідці ми ставимо завдання проаналізувати бачення походження та розвитку української мови нашими класиками, вчитатись у їхні гіпотези, проаналізувати їх з погляду діахронії й зробити певні узагальнення.

При згадці про роль особистості в житті людства думка мимоволі повертається у бік величних імен і біографій знаменитостей, яким вдавалося "перевернути світ". Список таких імен невичерпний. Наприкінці грудня минулого року кафедра української мови факультету української філології та журналістики Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка проводила наукові читання "Ювілеї грудня: мовознавчий та літературознавчий аспекти". Ми у своїй доповіді, основні положення якої викладено у даній статті, спробували долучитися до тієї частини творчого доробку ювілярів - відомих українських науковців, в якій ідеться про походження та шляхи розвитку української мови.

Однією із найяскравіших постатей у нашій історії початку XVII ст. був Мелетій Смотрицький - талановитий письменник, вчений-філолог, людина всебічної європейської освіти, яка постійно переймалася долею свого народу й своєї церкви і робила для них все, що могла. Саме Мелетій Смотрицький своєю "Граматикою" (1619) зумів пригальмувати процес денаціоналізації українського народу, що проводився тоді латинською й польською мовами, кодифікувавши церковнослов'янську мову в давньоукраїнській редакції. "Граматика" Мелетія Смотрицького, як відомо, майже 200 років впливала на розвиток лінгвістичної думки слов'янських народів і відіграла видатну роль у теоретичній підготовці граматик східнослов'янських мов та лінгвістичної славістики.

Інші три знані у світі сини України - і Олександр Потебня, і Михайло Грушевський, і Юрій Шевельов - сприяли подальшому остаточному утворенню спільного для всієї України літературного стандарту. І кожен з них замислювався над проблемою походження української мови.

Видатний український філолог, професор Олександр Опанасович Потебня (1835-1891) в умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обґрунтував невід'ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки, як переконував нас дослідник, немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки.

Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О.Потебні "Із записок з російської граматики" (1874 р.), що була його докторською дисертацією. У ній здійснюється порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов'янських мов у їх зв'язках з іншими мовами. Ця праця ґрунтувалася на великих даних української мови, а мова розглядалася у зв'язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки.

Професор О.Потебня вважав, що східнослов'янська мовна територія в глибоку давнину становила певну спільність - руську мову, що згодом поділилася на два наріччя, одне з яких утворило основу української мови. Цей процес був поступовий і досить тривалий. Учений і не прагнув установити точний час виникнення української мови, а лише зазначив: "Можна тепер напевне сказати, що поділ руської мови відбувся у часі раніше ніж час ХІ ст.", бо "вже на початку руської писемності мова наша є лише сукупністю наріч" [4]. Отже, згідно з поглядами О. О. Потебні, українська мова існувала вже за часів Київської Русі.

Проголосивши основоположними твердження "Народ - це мова", "Мова є засіб розуміти самого себе", український вчений багатьом просто відкрив очі на речі, які об'єктивно зневажалися або ж вважалися за другорядні й неважливі. Ще й до сьогодні ми маємо багато суспільних проблем саме тому, що не можемо до кінця усвідомити елементарної істини: мова складає духовну сутність народу. Знання цього, а відтак і дотримання відповідних справедливих