УДК 811.161.2'373:821.161.2-1.Д1/7.02

Продан Ю.П

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ТРОПІВ М ДРАЙ-ХМАРИ

У статті охарактеризовано використання епітетів та порівнянь у поетичній мові М. Драй-Хмари, їх роль у творенні індивідуального стилю поета.

Ключові слова: поетична мова, епітет, порівняння, індивідуально-авторський стиль.

«Рідна мова - це найважливіша основа, на ній зростає духовно й культурно кожний народ. У житті кожного народу, а особливо недержавного, рідна мова відіграє найголовнішу ролю: рідна мова - то сила культури, а культура - сила народу... Давно вже стверджено, що тільки мова приносить людині найбільше і найглибше особисте щастя, а державі - найсильніші патріотичні характери» [6, с. 11].

Погляди лінгвістів на феномен мовної картини світу, на співвідношення складників «мова» і «нація» багато в чому спираються на філологічну концепцію В. фон Гумбольдта. Слово, за ним, є відбитком не самого предмета, а його чуттєвого образу, сформованого у процесі мовотворчого акту [2, с. 15], отже, «кожний народ засобами своєї мови створює особливу «картину світу», в якій відбивається душа народу, його психологічний склад, спосіб мислення» [1, с. 8]. Ця думка розкриває положення людини у світі дійсності, яка осмислюється, описується й систематизується у мовленнєвій свідомості особи. Таким чином, як зазначає Л. Ставицька, «стихія мови відкриває універсальний доступ до світу» [8, с. 15].

У слові - складній, багатоаспектній одиниці - репрезентовано одночасно реальну дійсність, думку, ментальність і мову. Кожне використання слова зумовлюється необхідністю виявити та реалізувати його значення як ту частину знань про світ чи інформацію про нього, що були набуті людиною у процесі її пізнавальної і суспільної діяльності та співвіднесені в мові з певним словесним знаком. У зв'язку з цим людина як відтворювач мовних знаків стає центральною фігурою мови і, у першу чергу, його експресивно-образної системи.

Про багатство мови свідчить розвиток лексичної системи, що характеризується своїми внутрішніми законами, а також впливом позалінгвістичних факторів, тобто суспільно-історичних умов життя народу - творця і носія мови. При чому саме у словниковому складі найбільш повно і наочно відображається розвиток мови [7, с. 474].

Вивчення лінгвістичного аспекту поетичної мови є основним завданням лінгвопоетики як розділу науки про мову. Поетична мова - це своєрідний вияв мовної картини світу, реалізований через одиниці різних рівнів загальновживаної мови в особливому функціональному вживанні з метою створення естетичної єдності.

Поетична мова - 1) мова віршованої поезії, або віршована мова; 2) мова художньої літератури з її визначальною естетичною функцією; 3) система мовно-виражальних засобів, орієнтованих на досягнення ефекту високого стилю, незвичного для буденного спілкування [9, с. 462]. Поетичного змісту набуває будь-який вислів, який естетично освячується у поетичному контексті. Поетична мова - це свобода у виборі лексико-семантичної сполучуваності й виникнення ефекту поетичної несподіванки; наповнення новим емоційним змістом нейтральних у звичному спілкуванні синтаксичних структур. Тобто, в основі цього поняття лежить особливий характер конкретно-чуттєвого зображення світу, орієнтація на емоційно-естетичне сприйняття його [9, с. 463].

Як об'єкт лінгвістичної поетики і стилістики поетичну мову почали вивчати у ХХ ст. Увагу дослідників привертають лексико-семантичні процеси у мові української поезії ХХ ст., характерні явища індивідуального словотворення, динамічні процеси в синтаксисі, процеси символізації слів-понять, набуття ними функцій мовних знаків національної культури. Особливої уваги заслуговують дослідження таких мовознавців: М. Бахтіна. І. Білодіда, Л. Булаховського, А. Веселовського, В. Виноградова, Г. Винокура, О. Потебні. Серед вітчизняних мовознавців

вивченням поетичного слова сьогодні займаються С. Єрмоленко, Л. Ставицька, І. Олійник, Л. Савченко, В. Шелест.

Тому мета нашого дослідження полягає у тому, щоб з'ясувати особливості поетичної мови М. Драй-Хмари на лексичному рівні, а саме роль тропів, які використовує поет.

Лінгвопоетика розглядає поетичну мову як явище емоційно-естетичного осмислення мовної карти світу. Як систему, що існує сама по собі й характеризується законами внутрішнього розвитку, тенденціями заміни традиційного новаторським, постійним оновленням поетичних формул, взаємодією усталеного загально поетичного та індивідуально-авторського в стилістичних засобах української мови.

Чудовими взірцями справжньої поезії є саме вірші М. Драй-Хмари. Сучасники іноді називали його «співцем споглядання». Його поезія - це типова поезія символіста. Митець справді складав данину поетиці символізму - створював багатозначні образи, використовував інакомовлення, захоплювався музикою слова [4, с. 510]. Взагалі пейзажна лірика переважає в тематичному спектрі поезії Драй-Хмари. Поет дуже любив природу, він її змальовував так майстерно, що, навіть, не описуючи душевного стану ліричного героя, вмів створити певний настрій [5, с. 3]. Він віддавався пошукам гармонії з природою, з людьми і світом. Він милується красою рідної землі, озерами, луками, золотим сонцем, журавлями, які спішать із вирію. Природа в своїй багатогранності передає всю гаму людських почуттів і настроїв, живить душу, втамовує біль. Пейзажні мініатюри поета вражають майстерним відтворенням звукових і зорових вражень за допомогою тропів, вживання слів у переносному значенні. Кількість і характер тропів залежить від методу і стилю автора.

Поезія М. Драй-Хмари репрезентує різноманітні творчі трансформації слова, що, будучи відкритою мовною одиницею, постійно розвивається, набуває нових семантико-стилістичних якостей, виявляє все повніше можливості для відтворення думки і почуттів людини. Лексичний простір М. Драй-Хмари досить насичений різноманітними художньо-образними засобами. Найбільше і найяскравіше вираженими серед тропів є епітет та порівняння, які носять індивідуально-авторський характер.

Епітет (грец. ЭрЯэефпн, букв.