УДК 811.161.2'38:821

Г. В. Горох

Мовні засоби і стилістичні фігури у творчості Т.Г.Шевченка

У статті розглядаються мовні засоби і стилістичні фігури у творчості Т.Г.Шевченка.

Ключові слова: ідеостиль, стилістичні фігури, мовні засоби, творчість Тараса Шевченка.

У мові Тараса Шевченка органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Київській Русі і в Україні. Шевченко надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народнорозмовну мову органічним уведенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побутової мови [1].

Мета статті окреслити маловивчені або й зовсім не досліджені аспекти мовнопоетичної творчості Кобзаря, спираючись на характерні для неї стилістичні засоби та мовні фігури.

Численні історизми у творчості Тараса Шевченка засвідчують йога добру обізнаність у галузі історії та побуту Давнього Риму (гладіатор, раб, тіара, кесар, терма), Давньої Греції (гетера, вісок тощо), Іудеї (фарисей, раавві, єсей), а також Малої Азії, Близького Сходу, Єгипту, Європи (сарацин, фараон, трубадур, автодафе, чурата ін.). З добою козаччини пов'язані назви: чинів військової ієрархії (гетьман, отаман, кошовий, полковник, єсаул), військових структур (військо, табір, кіш, товариство, обоз), атрибутів влади (клейноди, булава, бунчук, знамено), зброї, військового спорядження (гаківниця, спис, ратище, байдак, панцир, намет).

Історизми в творах Тараса Шевченка, з одного боку, позначені піднесеністю, що поєднується з героїзацією, часом романтизованою гіперболізацією давніх подій: «У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, знаменами, Бунчугами гетьмана укрили» («У неділеньку у святую»), аз другого, пройняті іронією, зневагою. Забарвлені гротесково: «Як цариця по Києву 3 нечосом ходила... У Межигорськош Спаса Вночі запалила. І по Дніпру у золотій галері гуляла, На пожар той поглядала, Нишком усміхалась» («Невольник»),

Історизми у Шевченкових текстах виконують функцію відтворення, колориту минувшини, наприклад: «Допировали Хоробрі русичі той пир»(«З предсвіта до вечора...»), «Бряжчить шабля о шоломи, тріщать списи гартовані» (там само), «Потяти свої улуси 3 турками татари» («Заступила чорна хмара... »), «Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють» («Царі»), Як лексичний художній засіб історизми розширюють функціональні можливості поетичного словаобразу й у шевченкових творах нерідко переростають на словасимволи.

Архаїзми традиційно використовуються в художній літературі для відтворення історичної реальності й тогочасної мови героїв, для надання мові урочистості, піднесеності, для характеристики негативних явищ, як засіб створення іронії, сатири та сарказму. У поезії Шевченка різні художні функції виконують власне лексичні архаїзми: пря (спір), глаголи (слова, мова), вої (воїни), ланіти (щоки); лексикословотвірні архаїзми: возлісся (узлісся), правдолюбіє (правдолюбність), телець (теля); лексикофонетичні архаїзми: врата (ворота), враг (ворог), глава (голова), древо (дерево), злото (золото). Для збереження першоджерела у переспівах зі «Слова о полку Ігоревім» поет використовує лексичні та лексико словотворчі архаїзми, наприклад: «У Путивліг^адг вранцірано», « Полечу, каже, зигзицею», «Рукав бобровий омочу. Омию кров суху Отру Глибокії тяжкії рани...», «На вої любії мої, на князя, ладо моє миле», «Моє веселіє украв» («ПлачЯрославни»). Як стилістичний засіб архаїзми у поезії Шевченка виконують різну роль стилізаційну, характеризувальну, емотивноеспресивну.

Біблеїзми підкреслюють урочистість, піднесеність розповіді або, навпаки, надають художньому викладу сатиричного чи іронічного забарвлення, служать передачі гротеску чи сарказму.

У творах Тараса Шевченка біблеїзми використовуються як для позитивних характеристик (чудотворець, великомученик, пророк Божий, ангел святий, присносущий, всетворящий, всещедрий, всемуцрий, пресвятий, пречистий), наприклад: «Де ж ти? Великомученице святий? Пророче Божий? Ти меж нами, Ти, присносущий, всюди з нами Витаєш ангелом святим» («Мені здається, я не знаю...»), так і для увиразнення негативних, здебільшого саркастичних оцінок (суєслов, лицемір, фарисей, Іуда, Ірод та ін.): «Суєслови, лицеміри. Господом прокляті» («Кавказ»),

Шевченкові поетичні тексти багаті на біблійні оніми, серед них найменування напівлегендарних історичних осіб (Авраам, Мойсей, Ірод. Осія, Іов, Ієремія, Ісаія), різні назви Богів (Яхве, Небесний Цар, Всеблагий, Пресвятий, Владика тощо). Переважну більшість біблеїзмів Шевченко переосмислює в позитивному, часто піднесеному плані. Усталений вираз на початку було Слово (від біблійного виразу «на початку було Слово, а

Слово в Бога, і Бог був Слово») поет пов'язує з роздумами про Божу природу поетичного слова, пісні та їхньої ролі в духовному відродженні людини: «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос більш нічого, А серце б'ється ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть меж люди!» («Ну що б, здавалося, слова...»). У своїх творах Тарас Шевченко використовує біблеїзм Страшний суд як символ Господньої кари за земні гріхи та вчинені злочини: «Мов з тісної домовини На той останній Страшний суд Мертвці за правдою встають» («Сон»),

Біблеїзми у творчості Шевченка мотивовані як естетичною та етичною вартістю тексту Біблії, яку добре знав і художньо трансформував поет, так і змістом та стилістикою конкретного поетичного твору.

У художньому тексті антоніми виступають основою антитези, характерної для поетики Тараса Шевченка: «Однастара не здужає встати, А другаямолодая Дума погуляти!» («Меж скалами, неначе злодій...»).

У творах Шевченка частіше зустрічаються загальномовні пари слів із контрастною протилежністю: «Все йде, все минає і краю немає, Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає» («Гайдамаки»), Поет творчо використовує синонімічні потенції однієї з лексем традиційної антонімічної пари, пор.: правда/кривда (неправда, брехня), живий/неживий (мертвий), талан/неталан (безталання), воля/неволя (кайдани), доля/недоля