Традиційну субстантивовану антонімічну пару багатий/убогий Шевченко увиразнює синонімом сирота: «Тече вода і на гору Багатому в хату» («Сова»), У деяких творах поета комплементарні антоніми виконують конструктивну композиційну роль: зелений/чорний (почорнілий), правд а/неправда, слова/не слова, добрий/злий (лихий) («Давидові псалми»), сонце (правда)/тьма (неправда) («І тут, і всюди скрізь погано...»), добре/лихе, зле («Три літа»). Антоніми в поезії Тараса Шевченка важливий стилістичний засіб, що увиразнює змістовий контраст поетичного вислову, частин тексту, ключових його елементів.

Евфемізми у Шевченковій поезії посідають помітне місце. Передусім це народнопоетичні назви дій: гуляти, погуляти (замість бути у воєнному поході, воювати, битися з ворогом), гомоніти (замість масово обурюватися, протестувати). Романтизуючи епоху козаччини, поет звертається до цієї групи евфемізмів, щоб надати висловленню відтінку піднесеності, динамічності, символізованої образності: «По Поліссю Гонга бенкетує»(«Гайдамаки»), Евфемізмииовгори виконують виразну композиційну функцію, як у розділі «Треті півні» з поеми «Гайдамаки»: «гомоніла Україна, довго гомоніла...».

Народні евфемізмиперифрази Шевченко не лише широко використовує, а й художньо переосмислює, зокрема евфемізми зі значенням «умерти, бути похованим» закрити очі, перейти на той світ, піти з сього світа (в землю), в яму перейти (лягти), скласти руки, лягти (піти, закопатися) в землю, покритися землею, Богу душу оддати (послати), наприклад: «Закрий, серце, очі» («Чого мені тяжко, чого мені нудно...»), «А до неживого в яму б лягла» («Причинна»),

У Шевченкових творах трапляються також широковживані в народі й трансформовані поетом евфемізмиперифрази та евфемізовані фразеологізми дівоча слава (цнотливість, незайманість), шанувати себе, шануватися (берегти [дівочу] честь), ходити матір'ю (бути вагітною), як мати родила (голий), пустити на грище (зробити повією), з торбами ходити, Христа ради просити (жебрати, старцювати), нема (не стало) на світі (померти), зігнати зі світа (довести до смерті, згубити), наприклад: «Нехай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво, Хоть раз, сердею, соблюди» («Н.Т.»).

Евфемізми в творах Тараса Шевченка мають здебільшого соціальний характер. На їх використанні виразно позначилися фольклорні традиції поетичного інакомовлення, регульовані приписами народної моралі.

Гіпербола у творах Шевченка має в своїй основі ознаки кількості: «Ріками сльози розлили, А кров морями» («Мені здається, я не знаю...»), розміру. «Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока» («Великий льох»), характеру дії: «Смілянщина кров'ю підпливає» («Гайдамаки») тощо. Серед гіпербол у творах Шевченка найтиповішими є: гіперболаметафора: «Ляхи були, усе взяли, Кров повипивали!.. А москалі і світ Божий В пуга закували». «Невольник», гіперболапорівняння («Дніпр широкийморе», «могилигори». «Думи мої, думи мої...», 1840); гіперболаметонімія («Отак німота запалила високу хату». «Єретик»); гіперболаперсоніфікація («Реве гарматами Скутара». «Гамалія»), Стилістичну фігуру, якою є гіпербола, можна вважати важливим і продуктивним елементом Шевченкової поетики.

Т.Г.Шевченко широко використовує тавтологічні й синонімічні їм звороти народнопоетичного та народнорозмовного характеру. До тавтології вдається поет з метою посилення певних якостей, властивостей, станів, підкреслення незвичайності чогонебудь: «Думав сам себе зарізати... І зарізав би, та Диво, Диво дивне сталось» («Варнак»),

Поетична творчість Т.Шевченка багата на повтори, основна функція яких полягає в художньому увиразненні поетичної мови, посиленні її експресивнозображувальних властивостей. Це повтори фольклорного типу, зокрема парні, ритмічні, амгшіфіковані пісенні повтори, наприклад: «Грає синє море, грає серце козацьке, А думка говорить» («Думка тече вода в синє море...»), «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю Рости, рости, тополенько! Все вгору та вгору!» («Тополя»),

У творах Шевченка повтори виступають також стилістичним засобом посилення драматизму, часто трагізму зображуваною: «І в'яне, сохне, гине, гине Твоя єдиная дитина, твоя Мариночка» («Неначе цвяшок, в серці вбитий...»).

У поетичній творчості Шевченка градація виконує найрізноманітніші функції. За її допомогою поет створює драматичні образи й картини народного життя, змальовує динамічні картини природи, що відтіняють відповідні настрої героїв: «Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем» («Катерина»), Градація в поетиці Шевченка посилює експресію авторського вислову, увиразнює його ритміку, демонструє багатство поетичного словника.

Шляхом ампліфікованого звуковідтворення замикається цілісний звуковий ряд, що увиразнює соціальні й психологічні характеристики: «Багатого губатого дівчина шанує» («Думка Тяжковажко в світі жити...»).

Ампліфікація пестливих словоформ розкриває багатства національної мовної ритмомелодики, з одного боку, і тонку ліричну природу української душі, з другого: «Неборак як голуб з нею, 3 безталанною своєю. Од зіроньки до зіроньки Сидять собі у вдівоньки» («Хустина»), Поетична мова автора рясніє риторичними ампліфікованими конструкціями різного інтонаційного і семантичного наповнення: питаннямирозпачами: «Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі, дівочі?» («Думка Тяжковажко в світі жити...»); питаннямиспівчуттями: «Де ж Катрусю пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою Сина забавляє. Чи в діброві зпід колоди Вовка виглядає?» («Катерина»),

Розмаїття ампліфікованих структур у поетичній творчості Кобзаря свідчить про великі потенційні можливості цієї стилістичної фігури.

Т.Г.Шевченко у своїй поетичній творчості вдається до контекстуального еліпсу, передусім до опущення головних членів речення. Нанизування безпідметових конструкцій ущільнює зміст поетичного вислову, наприклад: «З того часу титарівні щось таки сталось! Додому плачучи прийшла, І спати плачучи лягла, І не вечеряла!.. Не спала, Яка лягла, така і встала, Мов одуріла!» («Титарівна»), Тарас Шевченко часто опускає присудок перед прямою мовою, зазвичай дієслова мовлення: