Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 821

УДК 821.161.2

Науменко H.B.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

«НАША ЗУСТРІЧ - ВІКТОРІЯ РЕҐІЯ...»: ОБРАЗ ЛОТОСА У ЛІРИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

У статті розглядаються особливості поетичної флористики в доробку російських і українських поетів початку ХХ століття. Показано, що одним з аспектів образотворення є утвердження художньої деталі «квітка» з видовим найменуванням «лотос» як символів художньої творчості, які завдяки своїй віковічній сакральності засвідчують нерозривну єдність людини та довкілля.

Ключові слова: поетична флористика, символіка, українська та російська поезія ХХ століття, художня творчість, світобачення.

Говорячи про семантику рослинної образності, ми передусім маємо на увазі визначення ролі пейзажу, його символічних деталей у поетичному творі. Пейзаж постає засобом проекції реалій зовнішнього довкілля на внутрішній світ ліричного героя. А звертання до образів природи засвідчує зацікавлення письменників усіх часів і країн в осмисленні прадавніх традицій нації.

Своїм забарвленням краєвиди живої природи, «царство ідеальних форм і станів» [2, с. 49], викликають у людини не лише естетичне захоплення, а й породжують алегорії та символи. Так, Х.Е.Керлот робить такий висновок щодо актуалізації природної символіки в літературному творі: «Пейзажні сцени, які виникають в уяві, повністю залежать від значущості, тривалості й інтенсивності почуттів, які їх спричинили. Тут форма наочно втілює внутрішню силу» [6, с. 383].

На думку американського філософа Ралфа Емерсона, природа повинна «просвітити й піднести людину, зарядивши її етичною й естетичною духовністю... Людина має сконцентрувати свої зусилля на читанні, розшифру - ванні й переживанні божественного тайнопису природи» [15, p. 110]. Іншими словами, наближення до природи означає наближення до духовного первня: шлях до найвищого ідеалу - через піднесення ідеального в людині, й навпаки. Ця думка як один з постулатів філософії трансценденталізму за своє першоджерело має тезу І.Канта про те, що «прекрасне - це символ морального добра» [1, с. 408].

В українській поезії зламу ХІХ - ХХ століть відбувається активний «пошук відповідностей» між людиною та природою, підвалини якого закладено творчою рецепцією давньослов'янської спадщини на тлі формування новітніх естетичних доктрин - неоромантизму, неокласицизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму. У поетизації двоєдності «людина-природа» як сталої прикмети української літератури особливого значення в ХХ столітті набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу, зокрема рослинного.

У ті часи однією з головних рис поетичного осмислення світу було звертання авторів до екзотичних природних образів. Різнобарвний перелік, схожий на бароковий каталог, наявний у вірші «Ох, арабські фоліанти ...» Агатангела Кримського. Його ліричний герой утілюється в постаті ученого, про що свідчить скрупульозно укладений «реєстр» квітів, кущів і дерев:

Мирти, фі'и і платани. Є й мигдаль ясно-зелений, Єсть і сивая маслина, І акація рожева, І смолистая кедрина... Пахнуть рожі й базилики, Туберози і фіалки, И наркотичнії гвоздики [8, с. 15].

Вживаючи у сув'язі з зоровими та нюховими означеннями епітет «наркотичні», персонаж поезії своїми словами повторює тезу Івана Франка про сутність поетичної творчості: «Поет... не є одвічальним за свої пісні, бо творить їх в непритомнім стані» [13, с. 213]. Однак, на нашу думку, «непритомний стан», у якому твориться поезія, несе просвітлення.

Прикметним є звертання європейських митців до образу лотоса - священної квітки єгиптян та індусів, квітки, яка живе одночасно у трьох стихіях - землі, воді та повітрі. Так само, як лотос, укорінюючись у мулі, проростає крізь воду та цвіте над поверхнею води білими, блакитними або рожевими квітами, людина рухається від ілюзій та оман до духовного світла, причому вода, в якій росте лотос, означає мінливий світ ілюзій [14, с. 291]. Символіка лотоса у світових культурах багатозначна: п'ятипелюстковий символізує п'ять чуттів і світів; семипелюстковий - сім планет; дев'ятипелюстковий - символ людини; дванадцятипелюстковий - символ Всесвіту та Бога.

Єгипетське тлумачення символу лотоса відбито в «Олександрійських піснях» Михайла Кузміна: Сегодня праздник, Все кусты в цвету, Поспела смородина

И лотос плавает в пруду, как улей! [9, с. 66-67].

Цікавим є порівняння лотоса з вуликом: у єгипетській культурі лотос був атрибутом бога Гора, символом народження світу з вогню та води [14, с. 292]. Те саме можна сказати й про мед, який народжується з вогню - Сонця та води - нектару. У тонкому нюансуванні рослинних образів відчувається натяк на те, що незвичайна краса й естетика пейзажів нестимуть значне психологічне навантаження.

Одним із символічних синонімів лотоса у слов'янській писемності початку XX століття стала водяна рослина- екзот південноамериканських амазонських лісів - вікторія королівська (Victoria regia), найбільша з водяних квіткових рослин. Її великі білі квіти розпускаються ввечері, а вранці знову закриваються; на другу ніч знову повністю розпускаються, після чого закриваються назавжди [5, с. 118]. Як поетичний образ приваблива саме завдяки цій рисі, а також через дуже великий лист, схожий на щит, острів або театральну сцену.

Зазначені елементи визначили мету нашого дослідження - на основі текстуального, контекстуального й інтертекстуального аналізу творів Ігоря Северянина, Олександра Олеся та Михайла Драй-Хмари з'ясувати спільні та відмінні шляхи розвитку наскрізного рослинного образу й виявити нові змістові прирощення, які він отримує в поезії.

У написаній 1909 року ліричній мініатюрі «Вікторія Ре'ія» Ігор Северянин засновує образний ряд на нетривалому цвітінні квітки:

Наша встреча - Виктория Регия: Редко, редко в цвету... До и после нее жизнь


Сторінки: 1 2 3