УДК 821. 161.2-1.09: 323.113(=161.2)

Донченко Л.О.

Криворізький державний педагогічний університет

ПОГЛЯД ЦДАЛЕКУ: РЕЦЕПЦІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ В ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Ця стаття присвячена рецепції творчої особистості М. Драй-Хмари в літературному дискурсі української діаспори. У мемуарах О. Ашер, Ю. Клена і Г. Костюка цей поет-неокласик представлений як незламна особистість, сповнена потужного інтелектуального устремління поєднаного з високою моральністю. Ю. Шевельoв досліджував творчу спадщину М. Драй- Хмари у контексті естетичної та поетикальної специфіки українського неокласицизму.

Ключові слова: творча особистість, літературний дискурс, мемуари, український неокласицизм.

Наша стаття має інформаційний характер і спрямована, власне, на пробудження інтересу студентів до життя і творчості визначного українського «неокласика», обдарованого викладача, вдумливого вченого Михайла Драй- Хмари. Зосередимо увагу на рецепції його особистості в літературно-критичному дискурсі української діаспори, адже в умовах тоталітарного режиму висвітлення творчості «буржуазного націоналіста» було неможливим.

Про «погляди іздалеку», що сприяють цілісності національної культури Людмила Тар нашинська пише так: «Українці, які покинули Україну в несприятливий час, виявили високий рівень індивідуальної пасіонарності, що спонукало їх до максимального напруження сил заради реалізації своїх потенційних можливостей у незнайомій їм доти геоекзистенційній ситуації» (9-С. 416). Дослідниця наводить думку Ю. Шереха (Шевельова) як апологета «чесності із собою» стосовно свідомого вибору буття за межами батьківщини, адже незважаючи на труднощі й загрози, що несла невідомість, політичні емігранти полишали нестерпні умови тоталітарного пекла. «Певна річ, ми не шукали ізоляції від свого народу, від його культури й долі. Ми тільки не могли і не хотіли жити в тій політичній системі, яка була його долею» (9-С. 426). Змінюючи поле життєвої дії, адаптуючись до чужини, але все ж, прагнучи до мистецького самовираження та ідентифікуючись із рідною нацією, українські митці залишалися у єдиному метапросторі українськості, або, ширше, спільної національної духовності. Координуючою віссю в континіумі національного буття була Пам'ять. Думається, що саме спогади про тих, хто залишився приреченим загинути на покинутих теренах, болісною луною відгукувалися у душах, примушуючи братись за перо, щоб потомки дізнались про їх життєвий подвиг.

Мемуари про київських неокласиків опублікували Юрій Клен, Петро Одарченко, Віктор Петров, Григорій Костюк, Олександр Оглоблин та Оксана Драй-Хмара-Ашер, донька Михайла Панасовича Драй-Хмари. Вона належить до тих обдарованих дітей, які увіковічили пам'ять про своїх видатних батьків, торуючи свій життєвий шлях у далеких землях. Згадаймо, що син Миколи Куліша - Володимир Куліш написав змістовну повість-спомин «Слово про будинок «Слово», донька Сергія Пилипенка Міртала у скульптурі відтворювала його образ, а Лео Крігер переймалася долею літературної спадщини батька-поета-футуриста Михайла Семенка. Відрадно читати у статті Жулинського «Шлях із неволі, з небуття» про родину Ашер, що мешкає у Брукліні, і в якій панує справжнє поклоніння особі М. Драй-Хмари. Дочка захистила дисертацію (першу з україністики) «Драй-Хмара і українська неокласична школа» в Сорбоннському університеті. Її син Микола - професор філософії Техаського університету, а Петро - банкір, людина високоосвічена, добре знає історію, володіє французькою мовою, захоплюється театром. Воістину - гідні послідовники свого діда - «українського неокласика». Стіни їх затишної оселі прикрашалє картина Слави Геруляк «Лебеді»: горді красиві птахи на голубовато-крижаному просторі. «Це наш - сім'ї нашої - символ життя і творчого дерзання, якщо можна так величаво говорити про нашу з мамою працю над виданням творів батька. А його «Лебеді» свідчили тоді про ту тяжку моральну і творчу атмосферу, в якій змушені були жити друзі-неокласики» [5, c. 5]. Справді, дружина Ніна Петрівна і Оксана пережили заслання у місті Белебеї (Башкирія), нагорювавшись під час війни і опинившись у Америці, все робили, щоб про Михайла Драй-Хмару знали у світі. Його щоденники і листи з каторги були надані Освальду Бургарту для написання мемуарів, наукові праці та рецензії за їх сприяння опубліковані в томі 197 за «записок НТШ» у Нью-Йорку. Співпрацювала Ашер і із Шарлем Вільдраком - французьким поетом, засновником групи «Абатство» - саме він здійснив переклад сонету «Лебеді» на французьку мову.

Архів М. Драй-Хмари згодом був переданий для збереження у відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. На основі цих матеріалів у видавництві «Наукова думка» в 2002 році вийшла солідна книжка - «Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина», де і вміщена «Передмова» Оксани Ашер. Ці спомини і роздуми сповнені любов'ю і пієтетом, розпочаті пророцтвом поета - фрагментом із неопублікованої поеми «Поровот»:

Я вмру,

а те, у що я вірю залишиться і житиме без мене - напевне житиме [1, c. 17].

Очевидно із слів матері, сама зазнавши долі емігранта, О. Ашер стверджує: «Європейські країни, що він їх тоді відвідував, залишились для нього чужими і холодними» [1, c. 17]. Він же міг жити без простору степів, навіть у передчутті трагічного фіналу. Тому у скрутний час М. Драй-Хмара ігнорує запрошення на посаду професора лінгвістики Празького університету. Аналізуючи поему, авторка наголошує на державотворчих моментах: «лежавши на печі, держави не збудуєш», «надійтеся не на чужі, а на свої, на власні сили». (Гадаємо, що ці рядки прочитуються як ремінісценція із улюблених Лесі Українки і Тараса Шевченка).

Друга частина «Передмови» носить назву «Портрет Михайла Драй-Хмари». Із замилуванням і гордістю пише донька про свого батька: «У спогадах тих, що знали