УДК 82.02

С. С.Мітягіна

Використання в романі Е.Войнич «Овід» сюжетної лінії євангелічних текстів: спроба реконструкції авторського задуму

Автор статті робить спробу дослідити сюжетно-змістовну паралель «Овід -Христос», яка служить основою побудови роману Е.Войнич «Овід» і виступає засобом теологізації революційних поглядів письменниці. Дослідник доходить висновку, що Е.Войнич у своєму романі пропонує використати потужну силу релігійних почуттів народу у боротьбі за національну незалежність.

Ключові слова: паралель «Овід-Христос», сюжетна лінія, Євангелічні тексти, авторський задум.

Прагнення українського суспільства до європейської інтеграції робить особливо актуальними дослідження культурних та суспільно-політичних зв'язків між нашою державою та європейськими країнами. З цієї точки зору непересічне значення для вітчизняної культури має вивчення біографії та творчості видатної британської письменниці, перекладача, композитора, авторки всесвітньовідомош роману «Овід» Е.Войнич, творча [9] і суспільна [4, с. 12] діяльність якої найтіснішим чином пов'язана з Україною.

Не дивлячись на неймовірну світову популярність її головного літературного добутку - роману «Овід» літературних джерел, присвячених Е.Войнич, украй мало. До того ж слід зазначити, що більшість матеріалів

українських та іноземних авторів представляють дані, почерпнуті з робіт провідного дослідника життя і творчості англійської письменниці Є.Та- ратута. Нажаль, часто праці дослідників радянського періоду (І.Катар- ськош, Т.Шумакової, Н.Трапєзнікової та ін.) страждали певними ідеологічними штампами, притаманними суспільній науці того часу. Останніми роками інтерес до творчості Е.Войнич почали виявляти переважно російські вчені, серед яких -Н.Ігнатьєва, Т.Дудіна, О.Міронов та ін.

Протягом довгих років твори Е.Войнич, насамперед роман «Овід», оспівувались як приклади антирелігійної літератури. У дослідженнях останнього часу почала з'являтися інша трактовка теми релігії в її творах. Розглядом релігійно-міфологічних основ створення образу Овода займаються Н.Боровська, яка, стоячи на суто релігійних позиціях, вважає роман «Овід» своєрідним зверненням Бога до самої Е.Войнич [1], і О.Міронов, який доводить, що в романі «Овід» присутній архетиповий сюжет «учитель -учень», притаманний, зокрема, Євангелію [6].

Новизна нашого дослідження полягає у спробі дослідити паралель «Овід - Христос» у романі «Овід» та виявити її роль у вираженні революційних поглядів автора. Хоча присутність даної паралелі у романі очевидна, повноцінних досліджень на цю тему раніше не проводилося. Отже, завдання статті - з'ясувати: 1) за допомогою яких засобів Е. Войнич досягає асоціації Овода із Христом; 2) у чому полягає мета даної паралелі; 3) який характер (протиставлення чи ототожнення) носить зіставлення Овода й Христа згідно задуму Е.Войнич.

У середині - кінці XIX ст. у європейській художній літературі, як і в роботах історичного й філософського характеру, спостерігаються спроби модернізації християнського вчення відповідно до потреб сучасного моменту. Вивчаючи історію християнства для створення нової ідеології, дослідники дійшли висновку, що ранішнє християнство було вкрай революційним стосовно існуючих суспільних відносин. Так, К.Каутський наголошує на бунтарському дусі первісного християнства: «Починаючи із другого століття в християнстві переважала пасивна покора. Зовсім інший настрій панував серед іудеїв попереднього сторіччя... можна наперед уже припустити, що християнство спочатку відрізнялося агресивним характером» [5, с.338-339].

О.Бєлєцький відзначав такий напрямок еволюції трактування образу Христа в демократичній літературі даного періоду: від Христа як попередника й проповідника утопічного соціалізму - до Христа-революціонера, мученика за ідею - і до Христа, що скомпрометував себе ідеєю непротивлення злу [8, с.224]. Серед авторів, що використали «очищений» або «онов- лений» образ Христа для стимулювання суспільних перетворень, найвідо- мішими є Ф.Достоєвський, С.Степняк-Кравчинський, Л.Українка, І.Франко, М.Мінський, з творами яких Е.Войнич була добре знайома.

Основою побудови її роману «Овід» виступає напівприхована паралель «Овід - Христос», першою вказівкою на яку є епіграф до твору. У ході дослідження, що включає глибокий аналіз тексту роману і зіставлення йога з біблійними текстами, ми дійшли висновку, що Е.Войнич указує на Овода як на подобу Христа, вводячи у роман: 1) свідчення автора (збіг фактів біографій Овода й Христа); 2) свідчення Овода про себе (порівняння Риваре- сом самого себе із Христом); 3) свідчення Монтанеллі (насамперед - промова кардинала в Храмі, описана в частині 3, главі 8).

Асоціації свого героя із Христом Е.Войнич досягає насамперед за допомогою введення в біографію Овода фактів, властивих життєвому шлях}' Ісуса. Деякі з них збігаються повністю, інші асимільовані до соціально- культурної обстановки Італії середини XIX ст. Серед таких подібностей:

факт розбіжності біологічного і юридичного батька; 2) украй схематичний опис дитинства персонажа, але згадка про важливу подію, що сталася, коли йому було 12 років; 3) арешт Артура в ніч на Страсну п'ятницю; 4) відсутність достовірної інформації про життя та діяльність персонажа до початку виконання їм місії, а також існування різноманітних версій його біографії; 5) використання притч та інших метафоричних і алегоричних текстів у якості пропагандно-виховного засобу; б) особливе ставлення персонажа до своїх однодумців і соратників: духовне споріднення він вважає набагато вищим за кровне; 7) оголошення офіційною владою персонажа породженням диявола; 8) особливо ніжне ставлення до дітей; 9) упор Овода на пропаганду не своїх поглядів, а своєї особистості. Дивним чином висловлення Е.Ренана про Христа пасує Оводу: «...Ісус аж ніяк не був теологом, або філософом, що володів більш-менш розробленою системою. Щоб стати послідовником Ісуса.., потрібно було одне: прив'язатися до нього, полюбити його... В Ісуса не було ні догматів, ні системи; у нього була тверда особиста рішучість, що,