мужня поведінка персонажа під час допитів, викриття своїх суддів;

12) знання про свою скору смерть; 13) страта Овода напередодні релігійного свята; 14) суд над Оводом із порушенням закону; 15) прийняття йога батьком остаточного рішення про страту персонажа; 16) передсмертне пророцтво Овода про події найближчого майбутньою; 17) духовний заповіт Ривареса своїм послідовникам; 18) страта у віці тридцяти трьох років; 19) продовження діяльності Овода його послідовниками.

Деякі зі згаданих фактів, узяті у відриві від інших, не здаються вагомими доказами нашої гіпотези, однак розглянуті в ряді інших, складаються в єдину задуману автором роману систему. Е.Войнич підсилює асоціацію Ривареса із Христом і іншими засобами, зокрема висловленнями самого Овода. Так, слова Ривареса «Добра сварка - сіль землі» [2, с. 1 ЗО] - це перефразоване висловлення Христа з Нагарної проповіді. Будуючи фразув манері Христа, він ніби викладає своє вчення, відмінне від християнського, але яке не лише здатне конкурувати з ним, але й навіть переважає його. Вирушаючи у свою останню подорож, Риварес пропонує Джеммі прийняти імпровізоване причастя, не хлібом і вином, як Ісус у ніч перед арештом, а вином і печивом. Цим учинком він знову вказує на подібність своєї місії з місією Христа, і, вимовляючи євангельські «Прийміть, їжте; це є тіло моє» й «Це творіть у спогад про мене...», він каже уже не про Христа, а про себе.

Під час зустрічі батька й сина, у камері напередодні військово-польо- вого суду над Оводом, він кидаєМонтанеллі: «...я знову бачу на моєму місці лжемученика, того, хто був прицвяхований до хреста лише на шість годин, а потім воскрес із мертвих... мене розпинали рік за роком п'ять років, і я теж воскрес!» [2, с.230]. Тепер уже прямо Овід заявляє про те, що не лише вважає себе вправі займати місце, відведене раніше лише Христу, але й упевнений, що він гідніший за Ісуса.

І нарешті, аналогія між Оводом і Христом знаходить практично очевидне вираження у висловленнях Монтанеллі. Восьма глава третьої частини роману містить опис галюцинацій, які кардинал переживає під час процесії з нагоди великого релігійного заходу - Свята Тіла Господня. Це заключна сцена роману (не враховуючи епілогу), і вона служить підтвердженням усіх тих здогадів і асоціацій, які протягом усього твору народжувалися в сприйнятті читача. Монтанеллі звертається до народу: «Ось тіло, віддане за вас. Дивіться, як воно ізранено й сочиться кров'ю, і все ще тріпотить у ньому життя, все ще б'ється воно в передсмертних муках! Візьміть же його, християни, і їжте!». Відрікаючись від Христа й обираючи сина, нехай і після його смерті, Монтанеллі не тільки як батько, але і як священнослужитель проголошує перемогу Овода. У контексті ж ідей, закладених у роман Е.

Войнич, ця перемога набуває масштабного значення, оскільки є перемогою її євангелія над Євангелієм традиційним.

Усі розглянуті вище факти доводять присутність у романі «Овід» напів- прихованої паралелі між Оводом і ІсусомХристом, що є основою побудови всього твору і веде до розуміння тих ідей, які прагнула донести до читача Е.Войнич. Письменниця найвищою цінністю проголошує національну незалежність. Обравши за матеріал для роману боротьбу італійського народу проти австрійських загарбників, своїм твором вона звертається до всіх народів, що перебувають у залежному становищі, насамперед - українського й польського. Е. Войнич не вірить у дієвість дипломатичних компромісів і помірних реформ, як не вірить і у покладання на надприродні сили. Тільки рішучість і активність самого народу може привести до досягнення бажаної мети. Ключовим фактором при цьому повинна стати особистість революційного лідера, у якості якого в романі виступає Овід.

Е.Войнич спирається на розуміння того факту, що релігійні почуття народу є наймогутнішою рушійною силою, а тому необхідно використати їх, спрямувавши у потрібне русло. Вона пропонує не протиставляти революцію релігії, а використати в інтересах національно-визвольної боротьби як уроджене прагнення людини до поклоніння, так і ґрунт, підготовлений протягом багатьох століть християнством. Необхідно, щоб народ бачив у лідері визвольного руху те, що століттями християни бачать в Ісусі. Необхідно, щоб вони йшли за ним з тією ж ірраціональною вірою, з якою йдуть за Христом.

У своєму «євангелії від Войнич» вона створює образ Неохриста, перевага якого полягає в тому, що він за рядом характеристик для основної маси людей є зрозумілішим і ближчим, ніж засновник християнства. Секрет популярності Овода - не лише в його мужності, сміливості, сталевій силі волі, відданості ідеї. На відміну від Христа, який завжди був і буде недосяжним ідеалом, Овід за більшістю своїх характеристик не відрізняється від основної маси людей. Як і Христос, він страждає, але на відміну від Ісуса, страждає не епізодично, а день у день протягом довгих років, подібно величезній кількості інших людей. Як усі люди, він переживає те, що не