УДК 811.137.1:378.147.016

Кульбанська Р.В.

ПОНЯТТЯ "ДИСКУРС" У ТЕОРІЇ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

У статті розглядаються поняття "дискурсивна компетенція" та "дискурс" стосовно усного спілкування..

Ключові слова: дискурсивна компетенція, дискурсивний компонент, дискурс, мовлення, спілкування, текст.

Аналіз вишівських підручників і навчальних посібників з французької мови для немовних спеціальностей, виданих останніми роками в Україні та країнах ближнього зарубіжжя (Г.Г. Крючков, М.П. Мамотенко, В.С. Хлопук, И.С. Воєводська, 1994; В.П.Спірідонова, О.В. Іншаков, 1997; В.Г. Матвіїшин, В.П. Ховхун, 1999 та інші), а також зарубіжних навчальних комплексів, найрозповсюдженіших у нашій країні (" Le Nouvel Espace ", " Le Nouveau sans frontiere ", " Le Francais а grande vitesse "), свідчить, що в них не згадується поняття "дискурс", і не йде мова про дискурси, які найчастіше використовуються в усному спілкуванні, про їхні особливості та реалізацію в різних ситуаціях спілкування.

Існування дискурсивної компетенції, а також інших компонентів комунікативної компетенції, вже давно визнається лінгвістами. Ще в 1978 році Г. Віддоусон, розглядаючи комунікативний підхід у викладанні іноземної мови, наполягав на тому, що необхідно брати до уваги дискурсивні параметри процесу спілкування (H. Widdowson,1978). Згодом існування дискурсивного компоненту в комунікативній компетенції визнали й інші мовознавці (J.-P. Bеacco, E. ВетМ, R. Bouchard , S. Moirand, О.Г. Поляков, Е.В. Тіхомірова та інші.). Вважають дискурсивний компонент складовою інших компетенцій. Наприклад, на думку І. Сімара (Y. Simard, 1995), дискурсивний компонент належить до лінгвістичної компетенції, а згідно з М. Кенейлом і М. Свейном (M. Canale, M. Swain, 1980) - до соціолінгвістичної.

Окремі науковці виділяють у комунікативній компетенції компоненти, зміст яких багато в чому збігається з дискурсивною, але називають їх по-іншому: текстова компетенція, прагматична компетенція, інтерактивна.

Варто зауважити, що різні мовознавці, даючи визначення дискурсивній компетенції, дотримуються близьких поглядів. Її розглядають або як знання різних типів дискурсів і правил їх побудови, а також уміння їх створювати і розуміти з урахуванням ситуації спілкування (M. Canale, M. Swain, Y. Symard), або як уміння зв'язувати висловлювання і послідовно викладати свої думки в ситуаціях усного і письмового спілкування (D. Coste, C. Germain). Перше трактування дискурсивної компетенції є прийнятним для нас, оскільки забезпечує можливість її формування на немовних факультетах.

Лінгвісти вважають, що дискурсивна компетенція разом з іншими компонентами відіграє важливу роль у формуванні комунікативної компетенції. "Знання законів побудови дискурсів, а також типів дискурсів є важливою складовою нашої здатності до спілкування" [7, 27]. Важливість дискурсивної компетенції виявляється й при розгляді її з позиції вторинної мовної особистості, формування якої надзвичайно важливе у світлі нових тенденцій у вивченні іноземної мови й зумовлена тим, що ця компетенція створюється в процесі продукування і розуміння різних типів дискурсу.

Оволодіння різними типами дискурсу здійснюється завдяки безперервному спілкуванню та взаємодії з іншими комунікантами, мова, яких є зразком у різних життєвих ситуаціях. Для студентів, що вивчають іноземну мову, навчальна аудиторія є основним місцем, де використовуються дискурси іншої культури. Саме тут вони вчаться обирати, залежно від ситуації, відповідний дискурс і будувати своє висловлювання по-різному, не використовуючи одні й ті ж слова та граматичні форми, спілкуючись із представниками різних соціальних груп, навіть якщо предмет розмови завжди однаковий. Отже, для формування дискурсивної компетенції іноземною мовою потрібно, щоб студенти оволоділи різноманітними типами дискурсів на актуальні теми.

Використання дискурсу в навчальному процесі є необхідним, тому що однією з важливих його функцій є ознайомлення тих, хто вивчає іноземну мову, зі зразками мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв іншої мови, іншої культури в різних ситуаціях. Дискурс також є важливим і для оволодіння мовними засобами, які потрібно вивчати не ізольовано, а в контексті, тобто в дискурсі, що показує, як використовується певне мовне явище в тій чи іншій мовленнєвій ситуації. Отже, при комунікативному підході викладання іноземної мови, дискурс повинен розглядатися, як важливий компонент навчання іноземної мови.

Е. Бенвеніст одним із перших у лінгвістиці надав слову "discours", яке у французькій лінгвістиці означало мовлення взагалі, термінологічного значення - індивідуальне мовлення [1, 139]. Упродовж свого існування поняття "дискурс" трактувалось неоднозначно. Р. Барт, Ц. Тодоров, В. Г. Борботько та інші вважали дискурс зв'язним текстом. Інші мовознавці розглядають його як тип тексту. Наприклад, А. Блас називає дискурс сукупністю текстів певного тематичного спрямування: 1) спеціальний дискурс - тексти монографій; 2) науково-популярний дискурс - тексти науково- популярних журналів; 3) дидактичний (педагогічний) дискурс - тексти підручників; 4) правовий дискурс - тексти судово-правової системи країни [6,47].

Дискурсом називають і "процес, пов'язаний із реальним мовленнєвим продукуванням" [4,19], який розгортається в часі та просторі певним чином.

Дискурс інтерпретується і як діалог (О.В. Іванова, О.Н. Паршина), і як "категорія мовлення, що матеріалізується в вигляді усного чи письмового твору, завершеного зі смислового та структурного погляду" [5, 14].

Існує визначення дискурсу як соціально-комунікативного об'єкта, основні лінгвістичні характеристики якого визначаються контактами із практичними діями, необхідними для вимовлення дискурсу (J.-P. Bronckart, 1996).

Упродовж останніх десятиріч, із появою книги З. Харріса "Аналіз дискурсу", поняття дискурс стало міждисциплінарним і вивчається різними науками, кожна з яких вкладає у нього свій зміст.

Наприклад, когнітивна лінгвістика розглядає дискурс як "складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, установки, цілі