УДК 821.161.2.09:821.16

А. О.Хоптяр

Перекладна діяльність Бориса Гоінченка в контексті слов'янських літературних взаємозв'язків

У статті розглядаються проблеми рецепції та творчого осмислення слов'янської літератури у перекладній та оригінальній спадщині Б.Грінченка в контексті культурного життя України на зламі століть та їх трансформація в національному українському літературному процесі кінця XIXпочатку XX століття.

Ключові слова: переклад, рецепція, вплив, чеська література, польська поезія, російська література, український переклад, цензура.

Значні трансформаційні процеси, притаманні українській літературі кінця XIX початку XX ст., позначились бурхливим розвитком національного перекладацтва, одного з найважливіших аспектів міжлітературних взаємин зламу століть.

Іван Франко в своїй відомій статті «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» [19] підкреслював особливе просвітницьке значення перекладної творчості: «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури» [19, с.7].

Перекладацька діяльність митців українського слова «старшого та молодшого поколінь» І.Франко, Лесі Українки, М.Старицькош, ЛКримськош, Ю.Федьковича, К.Білиповськош, Т.Зінківського, блискучий шерег яких можна ще довго продовжувати , своєю перекладною творчістю не тільки вийшли за межі просвітництва, а й «значно просунули вперед техніку українського перекладацького мистецтва та розширили обрії української літератури [...] робили перші спроби осмислити явища міжлітературного єднання, усвідомити значення літературної взаємодії як фактору розвитку рідної літератури»[4, с.68].

В процесі міжнаціональних літературних зв'язків, популяризації творів європейської, слов'янської та загалом світової літературної класики найактивнішу участь взяв видатний майстер українського слова Борис Грінченко, перекладацька діяльність якого показово підтверджує думку Д.Наливайка про глобальний контекст розвитку української літератури як невід'ємної частки світового літературного процесу: «Для української літератури XIX ст. істотними були її такі контексти, як контекст літератур Російської імперії, літератур СередньоСхідної Європи, загальнослов'янський контекст і, нарешті, європейський контекст» [15, с.47].

До ґрунтовного аналізу спадщини Б.Грінченка долучилися Є. Єфремов, О.Білецький, М.Рильський, І.Пільгук, В.Яременко, Н.Бондаренко, А.Погрібний та інші відомі майстри літературознавчої критики, які продемонстрували різнобічний аналіз творчого доробку Б.Грінченка. Проте, основні аспекти перекладацької творчості українською письменника потребують більш глибокого дослідження.

Отже, мета даної статті проаналізувати перекладну діяльність Бориса Грінченка, в контексті розвитку українського літературною процесу кінця XIX початку XX століття, позначеного активізацією слов'янських літературних взаємозв'язків. Адже саме різнобічне вивчення багатоаспектного прояву міжлітературних взаємодій «дає можливість встановити наявність обміну між певними літературами, його характер (однобічний чи двобічний) та інтенсивність, його мотивацію...» [15, с.44].

Перекладна та оригінальна творчість Грінченка наприкінці XIX ст. вже давно не вписувала українського митця в теорію «хатніх рамок» попередніх творчих десятиліть, яку, на думку А Погрібного, «можна було бодай частково виправдовувати конкретними історичними умовами, то й годі було й думати про це тепер, коли, долаючи вкрай несприятливі обставини, українська література демонструвала світові свою велич і багатство» [18, с. 195].

Ці «вкрай несприятливі обставини» так описував М.Плевако: «А року 1876го над українською літературою нависла чорна й страшна хмара вийшов пам'ятний «указ», котрим заборонялося друкувати по вкраїнському наукові твори, переклади з чужих мов [...]. Цілих 29 років (з року 1876 і аж до року 1905, коли тую заборону скасовано), неймовірно трудно було видати щось, українською мовою писане» [17, с.39].

Попри всі заборонні циркуляри та укази, творчість видатних російських письменників не залишається поза увагою Грінченкаперекладача. Саме з поезій в прозі І.Тургенєва п'ятнадцятирічний Б.Грінченко розпочав свою перекладацьку діяльність у 1878 році [20].

Протягом свого насиченого творчого життя Грінченко перекладає з російської твори Жуковського («Камоенс»), Вагнера («Пісня землі», «Берези», «АліГафіз»), Майкова («Деспо»), Плещеєва («Ніч»), Толстого («Богправду бачить, та не скоро скаже» та інш.), Кольцова («Не шуміть жита»), Полонськош («Сонце і місяць»), Некрасова («Незібрана нива»), Лєрмонтова («Сосна») тощо. [20, с.2129].

У своїх спогадах «Из воспоминаний о Б.Д.Гринченко» відомий дослідник творчості українського письменника І.О.Бєлоусов описує зустріч з Грінченком на дачі в селі Будаєвка поблизу Києва влітку 1909 року, де Борис Дмитрович згадує про переклад «Стансів» О.С.Пушкіна: «Останнім часом хвороба заважала мені писати ... нещодавно я тільки переклав українською один поетичний твір О.Пушкіна, який давно мене вабив, але якось переклад мені все не вдавався» (переклад А.Х.) [3, с.113].

Про доволі прискіпливий підхід Грінченка до своєї перекладацької праці свідчать хрестики на полях останнього з варіантів перекладу «Стансів», «звичайний спосіб позначення того, що ще потрібно виправити» (переклад А.Х.) [З, с. 114]. М.Грінченко надіслала цей варіант І.Бєлоусову, після смерті українського поета. Саме за сприянням Білоусова переклад «Стансів» («Чи йду майданами гучними...») вперше був надрукований у 1913 році [3, с.114], а не у 1914, як стверджувалося раніше [2, с.589]. Марія Загірня також вказує на незавершений Грінченком переклад ще однієї поезії Пушкіна «Пускай умру печали мало...» [З, с.114], фрагмент якої під назвою «Життя тяглося мов негода» увійшов до десятого тому повною зібрання творів письменника [1].

«Можливо, саме тепер людина, стоячи на краю могили, змогла глибоко відчути цей поетичний твір, що говорить про смерть» (переклад А.Х.), зауважив І.Бєлоусов [3, с.113]. Натомість, тема смерті як неминучої трансформації людини у світі була постійно присутньою в творчості Б.Грінченка. Філософські роздуми над сенсом людського життя, безкінечності буття та