Попри те, деякі дослідники, особливо ті, що послуговуються газетними публікаціями як джерелом фактичного матеріалу, інколи спрямовують власне фразеологію саме у перефрастику. Так, до фразеологічних новотворів, на думку А. Архангельської, варто ввести такі "перли", як: перший мікрохвон; Маємо, те що маємо; Де два українці, там три партії; у першому читанні; зима прийшла зненацька; шароварно-галушкове мислення (ідеологія); диванна (канапова, кишенькова) партія (опозиція), касетний скандал; гарант конституції (ірон. зневажл. про президента Л Кучму).

Погодитися з цим твердженням можна лише за умови розширеного розуміння меж і обсягів фразеологічного матеріалу. У цьому випадку сюди можна було б додати низку найрізноманітніших як за змістом, так і за формою одиниць практично усіх мовних рівнів. Маємо на увазі те, що періодично у наукових публікаціях з'являються думки, спрямовані на "поглиблення" фундаментальних основ фразеологічної науки. Це, як правило, - постійне намагання розширити межі й збільшити обсяг фразеології, що призводить до розмивання самого поняття фразеологізм і, власне,"ліквідації" його як повноправної лінгвістичної одиниці через переміщення до розряду стилістичної фігури (тропу). Тому-то надмірна експлуатація теми функціонування фразеологізмів у засобах масової інформації України (як україномовних, так і російськомовних) досить часто призводить до аналізу так званої "фразеологічної неологіки" типу гуманітарна допомога, гуманітарний коридор, помаранчева революція, ерозія державної влади, паперовий суверенітет, інформаційна безпека, інформаційна технологія, тоталітарний механізм володарювання, зустріч без краваток, ринкова економіка і под., як-от, наприклад, у контексті: Говорячи про перспективи підписання протоколу про надання Україні статусу країни з ринковою економікою, В. Хорошковський відзначив, що "тут є складності" (Дзеркало тижня. - 2003 - № 10 - С.1).

Поряд із такими науковими думками сьогодні можна почути все чіткіші пропозиції щодо розширення меж фразеології у бік нижньої межі, тобто до рівня слів, або ж морфемних комбінацій. Саме з цього приводу спонукає нас, хоча і коректно, задуматися над проблемою однослівних фразеологізмів відомий російський учений О.Федосов: "Ми свідомі того, - пише він, - що вагомими є аргументи, на основі яких "нижня межа" фразеології проводиться за критерієм однослівності- неоднослівності" [6, 144]. Попри все це дослідник пропонує замислитися над прикладами "лоботрясничать / лоботряс", утвореними від "трясти лбом, подкаблучник / подкаблучный", утвореними від "быть под каблуком" і под. Такі універби досить активно функціонують і в українській мові. Наприклад: Перші ознаки судової підкаблучності продемонстрував Конституційний Суд, який видав на-гора рішення, за яким доконституційний Кучма та Кучма рові-96 - різні речі (Без цензури. - 2004. - № 3. - С.2); Отже, давайте суперничати країнами, але не в корупції, окозамилюванні, чиновниках без почуття обов'язку, відпливі капіталу, обмеженні прав і свобод, а в русі, націленому на гідне життя... (Дзеркало тижня. - 2005. -№ 3. - С.11).

Аналогічними до них, на думку автора, є й такі відфразеологічні деривати, як "баклушничать, головоломка, головоломный" тощо. А наштовхнув автора на такі роздуми фактичний матеріал, дібраний з мов, що мають не лише іншу традицію письма, а й іншу генетичну природу. Адже і в російському, і в українському мовознавстві існує традиція називати цей процес відфразеологічною деривацією (Р.Попов, В.Кунін, М.Алефіренко, О.Стишов, В.Ужченко та ін.), що й зафіксовано навіть у навчальній літературі [4, 72-76]. Тому-то, на нашу думку, замислитися над таким явищем можна, але погодитися аж зовсім ні.

Вважаємо, що вирази такого типу мають право на життя, є значним і дієвим засобом публіцистики у емоційно-експресивному плані, часто зустрічаються як на шпальтах газет та журналів, так і у мовленні радіо й телебачення, однак було б доцільніше називати їх мовними штампами, але не фразеологізмами.

Щодо фразеологічної неологіки, то В.М. Мокієнко і Т.Г. Нікітіна стверджують: "І лексикографи, і дослідники до неологіки відносили й відносять, окрім назв нових понять сучасної дійсності, також багато елементів просторіччя, діалектів, арго, жаргону, сленгу і т.п., давно активно вживаних носіями російської мови" [3, 66]. Власне, це є притаманним і для української мови, і для інших сучасних як слов'янських так і неслов'янських мов.

Особливо часто шпальти газет, та й твори сучасної белетристики рясніють зразками "мовних шедеврів" субкультури, як-от: Водночас працівники Служби, уповноважені поширювати офіційну версію того, що сталося, немов довірливо повідомляли, що у Валерія Кравченка від тривалого перебування за кордоном, мовляв, "поїхав дах" (Дзеркало тижня. - 2004. - № 7. - С.1); Суспільну свідомість бомбують масованими акціями мас-медіа, націлюючи на пошук відьом. Це ж кляті трейдери (торговці) позбавили нас хлібного короваю, сплавивши все за бугор (Дзеркало тижня. - 2003 - № 25. -С.1); Теорія розподілу влади на три незалежні гілки з кожним днем в українських реаліях стає дедалі більшою фікцією, такою, наприклад, як і загальнонародне бажання реформувати Конституцію: усі розуміють, що простим людям справа рятування шкури Медведчука, м'яко кажучи, до "фені", але офіціоз трубить про