УДК 811.111.28: 821/161/2-3(73).Ф1/7.08

А.Шиколайчук

Екзистенційний вимір слова в мотивіці романної прози

В.Фолкнера

У статті розглянуто мотиви екзистенційності людського буття, що виявнюються шляхом актуалізації в тексті слів-екзистенціалів, визначено їх функціональну роль в організації як словесної, так і сюжетної структури тексту в романах В.Фолкнера «Святилище», «Шум ілють», «Світло в серпні», «В свою останню годину».

Ключові слова: слова-екзистенціали, мотив, художня структура, Фолкнер.

Мотиви екзистенційності людського буття виявнюються в тексті будь- якого автора через актуалізацію так званих слів-екзистенціалів (Ю.Лєвін). До них традиційно відносять поняття, що стосуються фундаментальних засад людського існування, закорінених на прагненні особистості до універсальної трансценденції, усвідомленні драматичних стосунків з іншими людьми й цілим світом. Важливо також зазначити, що В.Фолкнер організує свої тексти таким чином, що екзистенційні стани стають не тільки проблемою психології його персонажів, але й надзавдання самої форми творів. Для подолання самотності й відчуження потрібне і моральне, і мистецьке зусилля. З цього приводу відомий фахівець із семіотики тексту В.М.Топо- ров слушно зауважує, що створення «великих» текстів є здійснення права на ту внутрішню свободу, що й створює «новий простір і новий час, тобто нову сферу буття, що розуміється як подолання тварності й смерті, як образ вічного життя й безсмертя» [1, с.284].

Глобальними екзистенціалами в текстах Фолкнера є смерть і сон, які почасти уподібнюються й навіть урівнюються. Типологію такої спорідненості простежено в ході зіставлення внутрішнього монологу Квенгіна, роздумів Дарла про природу сну з роману «В свою останнюю годину», візій Темпл після зґвалтування й перебування в будинку розпусти та рефлексій Хореса Бенбоу під час поїздки з роману «Святилище» в нічному поїзді.

Специфікою власне Фолкнерової мотивної системи є те, що у нього статус екзистенціального мотиву може набувати й цілком нейтральне, загальновживане, «буденне» слово. Як приклад такого явища розглянуто побутування в тексті роману «Світло в серпні» слова «щось» (something). Наскрізно маркуючи текст, це слово стає знаком невизначеності, незнання й водночас передзнання, таємниці, поступове й опосередковане розкриття якої додає сюжетної інтриги, створює напругу й драматизм оповіді, сприяє певному спрямуванню та посиленню читацької рецепції. Подібну ж сигніфікаційну функцію виконують у романі «Шум і лють» слова «знову» (again) - знак «дурної» нескінченності, «гамак» («swing») - для Квенгіна символ «падіння» Кедді і розгойдування всього світу; у романі «В свою останнюю годину» - слова «раптом», «пустий», «втрата», у «Святилищі» - відчай, обман.

Героям Фолкнера почасти властивий песимізм щодо можливостей людини і її здатності впливати на хід подій як стосовно власного життя, так і всезагального буття. Таку філософію сповідує батько Квенгіна Компсона, передаючи її і сину: «Father was teaching us that all men are just accumulations dolls stuffed with sawdust swept up from the trash heaps where all previous dolls had been thrown away the sawdust flowing from what wound in what side that not for me died not...» (Батько тому єдино вчив нас, що люди всього-на- всього труха, ляльки, набиті тирсою, зметеною зі сміттєвих куп, де всі колишні ляльки валяються і тирса тече з нічиєї рани в нічиєму боці не за мене не-померлого) [7, p. 174].

Але суттєво, що до цієї аналогії (люди - маріонетки, ляльки) вдаються і люди, яким загалом не властивий песимістичний світогляд. Зокрема, Байрон Банч після невдалої бійки із Джо Брауном згадує про дорогих йому людей як про поламані і забуті іграшки з дитинства, і саме це дає йому сил піднятися і продовжити свою боротьбу за Ліну: «Again his mind is filled with still shapes like discarded and fragmentary toys of childhood piled indiscriminate and

gathering quiet dust in a forgotten closet - Brown. Lena Grove. Hightower. Byron Bunch - all like small objects which had never been alive, which he had played with in childhood and then broken and forgot. He is lying so when he hears the train whistle for a crossing a half mile away...» (Розум йога знову зайнятий нерухомими фігурами, на зразок звільнених у відставку іграшок дитинства, звалених абияк тихо порошитися в забутій комірчині - Браун; Ліна Гроув; Гайтауер; Байрон Банч - дрібні, ніколи не живі штучки, якими він грався в дитинстві, а потім зламав і забув. Так і він лежить, коли лунає свисток паровоза на переїзді за півмилі від нього) [б, p. 177]. Подібна життєва позиція характеризує і Дарла з роману «В свою останнюю юдину».

Як відомо, однією з центральних екзистенційних проблем є проблема вибору. У цьому сенсі найбільш екзистенційним героєм Фолкнера є Джо Кріст- мас. Він - центральний персонаж «Світла в серпні» чи, якщо враховувати історію Ліни, другий головний герой роману. Створюючи цей образ, Фолкнер багато в чому наслідує американську літературну традицію: Крістмас займає своє місце в «довгому ряду відірваних від світу, приречених героїв, які з'являються в американському романі, починаючи з Брокдена Брауна, Готорна і Мелвілла» [4, р.214]. Але водночас це герой унікальний: він постійно стоїть перед вибором - і не робить його, кидається між двома світами, двома вимірами і не може стати частиною хоча б одного з них. Його життя - безкінечні метання, вічна