Перше випробування, через яке проходить Дьюї Делл, - її падіння. Як і її матір, Дьюї Делл пускається в гріх заради подолання самітності. Однак матір і донька розуміють гріх по-різному: втрата невинності Дьюї Делл не дорівнює зраді, на яку вирішується її мати. Едді стає перелюбницею, щоб відчути свою причетність до певного закону, нехай і в негативному смислі. Дьюї Делл грішить «через необхідність». Її гріх - відмова від відповідальності за себе, від свободи вибору. Відтак він має яскраво виражений екзи- стенційний смисл. Дьюї Делл навіть висуває «умову» свого падіння: «.. .If it don't mean for me to do it the sack will not be full and I will turn up the next row but if the sack is full, I cannot help it...» [5, p. 27] (Я сказала, що якщо я його не заповню, то він не буде повний, і я почну новий ряд, але якщо він буде повний, то я вже нічим тут не зараджу) [2, с.66]). Тобто Дьюї Делл сама обирає знак, що повністю знімає з неї відповідальність і тим самим значно спрощує існування. Сам простір, представлений у цій характеристиці, організований дуже умовно й традиційно. Це протиставлення верху й низу - гріховний і праведний варіанти. Рух Дьюї Делл і Лейфа, що збирають бавовну спрямований «униз» («down the row»). Змінити долю можна, тільки повернувши «наверх» («up the next row»). Шлях «униз» - рух до «затишної тіні», лісу, де й відбувається падіння Дьюї Делл. Ліс в архаїчних уявленнях чужий для людини простір, а в американській пуританській культурі - місце гріха й спокуси. Досить згадати символіку творів Н.Го- торна або образ лісу в таких знаменитих віршах РФроста, як «Увійди!» (Come in!) або «Зупинка зимовим вечором у лісі» (Stopping by Woods on a Snowy Evening): «The woods are lovely, dark and deep, / But I have promises to keep...». Симптоматично, що саме ім'я дівчини пов'язане з лісом: «Dell» - «лісиста долина», «лощина».

Щоб перебороти відособленість від світу, потрібно відмовитися від себе. Дьюї Делл до цього поки не готова. Гріх, знаки, маніпуляції з часом - майстерна підміна. Не випадково, загадуючи, чи наповниться мішок, Дьюї Делл говорить : «... it wont be me» (то вже від мене не залежить) [5, р. 27]. І далі : «.. .If it don't mean for me to do it the sack will not be full and I will turn up the next row but if the sack is full, I cannot help it...» [5, p.27]. (Я сказала, що якщо я його не заповню, то він не буде повний, і я почну новий ряд, але якщо він буде повний, то я вже нічим тут не зараджу) [2, с.бб]). Знаки Дьюї Делл посилає не Бої; як вірять Кора, Талл. Це якесь втілення долі - «it», що повинне підмінити волю Дьюї Делл, її минуле й майбутнє, її індивідуальний час.

Ще більшої гостроти проблема самотності набуває, коли Дьюї Делл довідується про свою вагітність. Незважаючи на всі спроби Дьюї Делл відмовитися від себе, ситуація тільки погіршується. Парадоксально, що Дьюї Делл, що так страждає від самітності йтак що багато міркує про неї, хоче позбутися дитини, страшиться її народження. І річ тут не тільки в дурній славі, що її чекає. Дьюї Делл одночасно хоче порушити замкнутість свого буття й дуже цього боїться. Вона постійно себе обманює, веде складну гру із собою. їй здається, що вона укладена в межі власного простору, і цей простір може тільки розширюватися, парадоксальним чином не порушуючи її самотності. Тому істинна мета Дьюї Делл - не подолати самотність, а позбутися екзистенційної тривоги, якою сповнена власне її самотність і так само її порушення.

Окремі мотивні екзистенціали є однаково значущими у структуротвір- ному плані для всіх аналізованих романів, як, скажімо, самотність, відчуження, шал, пітьма, що дає можливість говорити про їх універсальну функціональність на загал у всьому художньому метатексті автора. Натомість деякі мотиви екзистенціального плану стають більшою мірою актуальними

для того чи того твору порівняно з іншими: пустота для «Шуму і люті», темний в «Світлі в серпні», терпіння для роману «В свою останнюю юдину», фатальність і запах для «Авессаломе, Авессаломе!».

З-поміж численних екзістенціалів у творенні мотивної структури в романах Фолкнера найбільше важать чужість/відчуження (strange/outside/ aliйnation); самота/самотність (loneliness/solitude); страждання (suffe- ring); лють/шал (fury/violence); пустота (emptiness); фатальність/невідворотність (fatality/inevitability); прокляття (curse); темний/темрява/ пітьма/безодня (dark/gloom/darkness/abyss) переважно із семантикою ірраціонального, гнітючого, нез'ясовного, а також їх синоніми та похідні.

Словесні мотиви не можна розглядати поза їх функціонуванням на інших рівнях художньої системи. Мотив організує як словесну, так і сюжетну структуру тексту. У Фолкнера має місце особливого роду ізоморфність, коли той чи інший мотив зумовлює характер вербального оформлення тексту і навпаки. Так, мотиви повернення, коловоротності визначають власне сюжетне розгортання подій і