УДК 811.161.2'373:821.161.2-1.І1/7.08

Козак Р.В., Гурськл Д.В.

МОВНІ ЗАСОБИ ЕКСПРЕСІЇ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ ПИСЬМЕННИКІВ-ПОДОЛЯН (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНОГО МОВЛЕННЯ ІВАНА ІОВА)

У статті розкриваються особливості поетичної мови Івана Іова як репрезента загальнонаціональної мови. Аналізуються її фоностилістичні, морфологостилістичні та синтаксично- стилістичні рівні з огляду на їх експресивність, здатність розширювати рамки лексичної семантики та й загалом поглиблювати експресивність української мови.

Ключові слова: поетична мова, експресивність, емоційність, мовні засоби експресії, образно- зображувальні засоби, індивідуальне авторське мовлення

Поетична мова (ПМ) репрезентує загальнонаціональну мову щодо розвитку її творчих можливостей, виявляє її естетичні та експресивно-стилістичні потенції. "Аналіз фактів мови свідчить, - слушно зауважує О.В.Добрунова, - що засоби вираження емоцій не довільні, вони значною мірою "канонізовані", проте ще не повністю вивчені і досі не систематизовані" [1, 15].

Творчість письменників-подолян збагачує літературну мову на усіх функціональних рівнях, але залишається поза увагою мовознавців.

ПМ Івана Іова засвідчує інноваційні структурно-семантичні, стилістичні, художні можливості літературної мови, тому і стало об'єктом нашого дослідження у цій розвідці.

Завдання дослідження - проаналізувати мовні засоби експресії у поетичному мовленні Івана

Іова.

У складній емоційній структурі поетичного тексту виділяються фонетичні, лексичні, граматичні (словотвірні, морфологічні, синтаксичні) і стилістичні засоби реалізації мовної експресії. Усі вони є засобами емоційного впливу на читача.

У попередньому слові до збірки Івана Іова "Вічністю живемо" (2001 р.) Микола Жулинський підкреслює, що "Двері в "майстерні слів" Івана Іова відчинені. Назавжди. І кожен із нас зможе задивлятися "ув очі слів, у їхні світлі і вродливі лиця", бо ці слова в образному сузір'ї витвореного дивовижним даром Поета навіки запеклися на його сонячних губах" [2, 12].

У художньому мовленні поета вражає легкість письма, вишуканість форми, витончений ритм, свіжість рими і вічний пошук чогось нового, ще ніким не сказаного. Гекзаметричність, важкуватість стилю, вдало помічена Я.Мельником, є основою поезії Івана Іова [3, 70].

У системі образно-зображувальних засобів ПМ Іова на фонетико-стилістичному рівні є багатство алітерації, асонансів, взаємопереливання традиційної й експериментальної форми. Наприклад:

Джерело жебонить джигунцеві-джмелю, І зело зеленаве-се зелення зали-зали- шаються подихи світла м'які, як лю-лю, Непорушні, безсонні, вогнисті вокзали.

(Розмиті греблі у календарях)

або:

Учора, як чорний човен, Де твердь голуба тверда, Де Бог із хрестами човга, - Се твориво чи творба?

("Лу")

Функціонування у наведених прикладах шумних - африкати [дж], звуків [ж], [ч], [т] створює своєрідний музичний звуковий образ.

На лексико-стилістичному рівні ПМ Івана Іова є виразним прикладом умілого використання усього розмаїття лексичного складу української мови (прямого й переносного значення слова, синонімічного й антонімічного багатства, стилістично маркованої лексики тощо), що збагачує літературну мову новими значеннями та новими відтінками значень слів.

Мова його поетичних творів є загальнонародною, багатою найдавнішими тематичними групами і поряд з цим, правдиво і образно змальовує життя нашої сучасної епохи.

Лексичний світ поета оречевлений, ореальнений. Чи не на найпершому місці - лексеми мати, Україна.

Наприклад:

На чолі світанкові борозни, - Свою маму не сплутаю з багатьма: Запорошені рученьки борошном, Й самоту-самотину святкує сама.

("На чолі світанкові борозни")

Матуся знає все, що має бути, Залюблено зніматиме з хреста І все крізь думи в золотім майбутнім, Лиш слово виглядає на вустах.

("Колискова - ІІ")

Немов бджолина лине-лине ненька, Відмовившись від чогось навідріз.

("Збирання матері до міста")

Мати, мама, матуся, неня, ненька - слова-синоніми, якими автор звертається до матері. У мікрополі цих звертань - споконвічних мовних утворень на позначення поняття мати - знаходять вираження особливості національного характеру українців. Образ матері, неньки з давніх часів глибоко пошановувався в українців. Мати охороняла домашнє вогнище, продовжувала рід, а нерідко була і главою сім'ї. Вона - носій добра й любові, до неї звернуті слова ніжності, вдячності і поваги.

"І не зневажить маму п'яна дівка. І не образить голосом прокуреним...", - пише Іван Іов. Поет, зважаючи на реалії життя, використовує й інші синоніми: матір-кріпачка та оказіоналізм-неологізм параскобаба. Наприклад:

І колискову матері-кріпачки

В літописа записує книгар.

("Колискова - ІІ") Комусь параскобаба... Величаво Проміниться все ж радістю лице.

("Збирання матері до міста")

Проте ці лексеми не викликають негативних емоцій, а навпаки, дають можливість читачеві ще глибше зрозуміти ніжність синівської/дочірної любові до матері, мають позитивну експресивність.

Образи матері й України у ПМ Івана Іова перетинаються, стають невід'ємними один від одного. Для України автор підбирає лексеми-означення божа, безгрішна, спасенна, свята, щира ("Україна - ІІІ"). З Україною в автора асоціюється народ. Саме тому, мабуть, він пише:

Радість жарини - се вуйкова файка, Файно Вкраїні у горах, на призьбі.

("Вуйко вирізьблює люлечку-файку")

Діалектизми вуйко, файка,, файно підкреслюють народність та національну самобутність поезій Іова. Засобом експресії поетичного мовлення Івана Іова на лексичному рівні є і семантичний розподіл одного складного чи простого слова на два, як-от: деревій - Вій дерев, темноти - тем ноти, частіше - час тіше, Хортиця - хор тиця, картини - кар тини, Житомир - жито й мир, вікна - вік на, шахрай - шах рай тощо. Наприклад:

А Вій дерев у балці деревій, Неначе пір'ячко, дере, дере.

("Інстинктивне")

І до тем - ноти - ноти до темноти - гучні сузір'я. ("Де ж сьомий голосник?")

Час тіше: все частіше цифра сім.

("Де ж сьомий голосник?")

Хор тиця щось хортам на славній Хортиці.

("Випити чарку з леза шаблі").

Лексичними засобами експресії у поетичному мовленні Івана Іова є й синонімія та антонімія,