що дарували людині молодість, здоров'я, безсмертя, розглядаються як традиційний казковий елемент) [1, с. 140]. Ці мотиви стають характерними для неокласиків. З образом яблука у М. Зерова асоціюється далекий, омріяний рай: „ По чорних днях, прожитих у чаду /І сповнених труда і неспокою, / Враз яблуком запахне над горою /1 усміхнеться власне Параду " [4, с. 53], де Параду - садиба в романі Е. Золя, що стала символом небесного спокою і любові до природи.
У божественному світлі, з якого вийшла й перша людина, поєднався живий та неживий світ зі світом духів та богів; первовічне дерево виражає золоту трисутність життя, вічну, живу й світлу триєдність бога Сонця. Міфологема сонце є ціннісно визначальною у філософсько-естетичній системі неокласиків, вона моделює гармонійність світу: "Невпинний вітер мече гострі стріли, / Високе сонце п 'яну спеку ллє. / А я не бачу, де ті руки милі, / Щоб захистить могли життя моє" [9, с. 94], "Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п'яніше, / Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста..." [7, с. 169]. Інколи цей образ асоціюється з творчим першопочатком ("Переливає в слово дивний чар, /святого сонця відблиски червоні" [7, с. 129]).
„Дерево життя - знамено трьох основ світу, - зазначає В. Войтович. Яв - світ видимий, явний, дійсний; стовбур Дерева життя - то земне існування людей у просторі з сонцем. Нав - світ невидимий, духовний, підземний, потойбічний, світ предків, коріння Дерева життя. Прав - світ законів, правил, освячених звичаями, досвідом, обрядами; крона Дерева життя, де живуть боги, це їхній духовний світ" [1, с. 140].
У неокласичному поетичному доробку зазначена модель характеризується високою частотністю вживання. Зокрема, М. Рильський реалізує її через використання античних міфологічних образів та назв на означення рослинних реалій: „ В освяченім гаю, де зеленіє лавр - / стрункої Дафни тінь і знак ясної слави " [7, с. 171], „І по землі небожителі ходять блаженні: / Флейти торкається Пан, чашу підняв Діоніс" [7, с. 169], які розкривають пантеїстичне сприйняття світобудови. Актуалізації сем 'святий', 'божественний' сприяють також численні ремінісценції біблійних образів та сюжетів "Чи не стрівся вам десь по дорогах/Синьоокий Христос? " [5, с. 85].
В образі Сина Божого виявляються символістські тенденції, що сягають етнофольклорних джерел, за якими, наприклад, образ квітки пов'язується з іншим світом, становить собою „емблему тонкого і ніжного зв'язку, котрий перетворює земну сферу, пов'язує земне з надприродним" [8, с. 51]. Цей зв'язок здійснюється через образ лілеї ("Христос кохав ті лілії у полі" [5, с. 34]), він збагачений концептуальним змістом: „Біла лілея - символ небесного, який, згідно з філософським положенням гностиків, поєднується з символом земного - червоною трояндою, щоб із злиття цих двох першопочатків народилася людина-Бог" [6, с. 95].
Одним з ключових понять у цій системі є образ саду як відновленої Божественної гармонії земної сфери та людської душі: "зерна із садка душі твоєї" [5, с. 34], "В душі насаджений господній сад " [5, с. 123]. Наявність у структурі образу саду слова дерево мотивує появу конкретних рослинних номінацій, наприклад кори ("Здери березову кору /І серце нею дбайливо закутай" [5, с. 64]), дупла ("у мертвих дуплах душ лише бур 'ян" [5, с. 142]), соку ("душі п'янючі соки" [5, с. 346]), пор ("серце вже красою вражене, / п'є порами осінній шум" [5, с. 64]), актуалізує їх одоративні властивості ("Серце... Сповите в цей пахучий саван " [3, с. 64]).
Отже, поетична творчість неокласиків є яскравим прикладом включення в національну художньо-міфософ- ську традицію, у якій художнє осмислення основ буття пов'язане з кордоцентричним пафосом, сковородинською ідеєю екогармонії (цілісності власної душі як відображення природної гармонії). Через освоєння певного середовища - культури, природи, власного духовного світу, історії, сьогодення - неокласичний герой усвідомлює ідеал гармонії і виокремлює ознаки дисгармонії.
Список використаних джерел
Войтович В. Українська міфологія. - Київ.: Либідь, 2002. - 660 с.
Воропаєва Г.С. Знаково-символічні системи культури та етнічна свідомість / Язык и культура. Третья международная конференция. - Доклады. - К.: Наукова думка, 1994. - С.87-94.
Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.
Зеров М.К. Твори: у 2-х томах: Т.1 Поезії. Переклади. - К.: Дніпро, 1990. - 842 с.
Клен Ю. Вибране / Упоряд., авт. передм. та приміт. Ю.Ковалів. - К.: Дніпро, 1991. - 461 с.
Ласло-Куцюк М. Шукання форми. - Бухарест: Критеріон, 1980. - 307 с.
Рильський М.Т. Зібрання творів у 20 т. - Т.1. - К.: Наукова думка, 1983. - 534 с.
Ставицька Л.О. Естетика слова в українській поезії 10-30 pp. XX ст. - К.: Правда Ярославичів, 2000. - 156 с.
Филипович П. Поезії. - К.: Рад.письменник, 1989. - 193 с.
The urbanized vocabulary as the aesthetic phenomenon of the Ukrainian poetical language in XX century during 10-30 years and its understanding in the works of Kiev neo-classics are dealt with in the article. Key words: urbanized vocabulary, neo-classicism, symbolism, Sophiology.