О.Курилів, сатирики не лише зривають маски, а й одягають. Використання прийому уявної маски науковця, дослідника залитої стихією країни Чукрен ("Чухраїнці") робить можливим подати свої ідеї у науково-популярній і переконливій формі ("спроба характеристики" має структуру наукового дослідження: передмова, 3 розділи та післямова, застосування "старовинної термінології", висновки академіків, хімічний дослід струпа на матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передериматнюріохора, що "сильно потерпіли від тисячолітньої давнини"). Ця ж маска, зазначає дослідниця, не виключає легендарно-казкового елементу в "науковій" оповіді: країна Чукрен - казкова, як і Атлантида [4].
Використання зазначених жанрів, як уже говорилося вище, уможливлюють певну авторську свободу. Він вільно оперує часопросторовими вимірами, проте не відривається цілковито від конкретних реалій, з яких постають прикмети епохи. Ми з легкістю упізнаємо і народ, і час. Картина простору Чукрен окреслена промовистими топонімами: (південь країни обмивало море з водою синього кольору (натяк на Чорне море), у це море текла улюблена чухраїнцями річка - Дмитро (угадується Дніпро), на південному заході - Дситро (Дністер), на заході - Кирпаті гори (Карпати). Підтвердженню здогадки та для повноти враження знаходимо побутові, культові, етнокультурні, психологічні риси та ознаки, якими сатирик так щедро наділив свій твір (чухраїнці є Божий народ, хлібороби, великі мастаки до співів, проте повільні, безвідповідальні, хитрі).
Художньо відображаючи дійсність, з метою відтворення епохи сатирик створює певний предметний ряд, який візуалізовано так, щоб надати йому більшої інформативності. "Нагадаємо тільки, що розкопані матеріяли сильно потерпіли від тисячолітньої давнини, а деякі з них понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні. Одну з книжок, писану віршем, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією - настільки в них була розвинена культура. Книжка дуже попсована, вся в сметані.". Кожна деталь фрагменту глибоко продумана. Розшифровуючи ланцюжок асоціацій, прочитуємо ставлення людей до друкованих матеріалів із сільського господарства, газет, поезії. Міркуємо, що якщо люди нехтували такими книжками, значить вони не були потрібні або ж їм це не було цікаво. Проте Остап Вишня і далі провокує нас до роздумів і візуалізує цілісну картину ставлення чухраїнців до культурних надбань, бо "матеріяли ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні" [1]. Цим припущенням автор підписав їм ганебний вирок - цьому народові взагалі все байдуже. І, не вагаючись, гуморист називає національність, бо саме глечик із молоком сугерує (асоціює) український побут і звички (накривати посуд книгою, або ж підставляти її під нього).
Варто зазначити, що ми проаналізували лише один фрагмент із створеного Остапом Вишнею художнього світу твору, але він не є поодиноким. Фейлетони про чухраїнців рясніють такими зразками, що засвідчують високу художньогенеруючу функцію зображених предметів.
Як бачимо, гуморист майстерно оволодів вільною сатиричною формою, створивши художню модель суспільства. Вона дала змогу авторові органічно охопити і сучасний йому, й умовний історичний матеріал. Маємо на увазі "сиву-сивезну старовину", "тисячолітню давнину" - епоху Атлантиди і такі прикметні ознаки радянської доби як індустріалізація, розбудова, помпезне святкування досягнень.
Остап Вишня має за мету викликати у читача ту ж картину ментальної репрезентації світу, скерувати у відповідному руслі здогадок та емоцій. Адже загальновідомим є факт, що людина "відчуває, думаючи" і "думає, відчуваючи". Так, емотивність розглядається науковцями не лише як властивість художнього дискурсу, засіб впливу на читача, а також як невід'ємний компонент, особливий модуль внутрішньотекстової інтерпретації, який керує і спрямовує обробку тексту читачем. Сатирик наче грає з читачем у гру, веде від деталі до деталі, вимальовуючи повноцінний образ. Імпліцитна інформація прочитується крізь призму власного досвіду читача. Оскільки цей процес є індивідуальним, і залежить у значній мірі від таких суспільних факторів як епоха, покоління, соціальна сфера тощо, тому й розуміння може бути відносним. Проте гуморески про чухраїнців є актуальними і сьогодні. Вони легко прочитуються сучасниками. Стан речей у політиці та економіці тільки підтверджує той факт, що українці не змогли позбутися анархічного псевдоіндивідуалізму, інертності, слабкості інстинкту національної єдності, які так нещадно викриває у своїх творах Остап Вишня.
Пригадаємо, що аналізовані твори були заборонені для друку у радянський час, оскільки інтенції автора прочитувалися досить виразно - сприяти динамічному розвитку нації, входженню у цивілізоване життя. Цьому заважали характерні українцям, не досить привабливі риси, про які йшлося вище. Вони залишалися незмінними протягом тривалого часу і так дорого обійшлися й обходяться народові під час іспиту доби та перемін.
Прискіпливо аналізує Остап Вишня неповороткий спосіб чухраїнського мислення, нездатність до дії, безініціативність, пасивність. Сатирик вдається до одного з провідних способів творення комічного - структуризації національного характеру. Пародіюючи мову наукових творів і ділових паперів, письменник виділяє п'ять "глибоко національних рис" чухраїнців (1. Якби ж знаття! - риса-мати. 2. Забув. 3. Спізнивсь. 4. Якось-то воно буде. 5. Я так і знав!) [2].
Сатирично відгукується письменник не тільки на лінощі чухраїнців, а й на недбальство у ставленні до рідної мови й культури, на ознаки малоросійства, розчинення нації у радянському "кориті". Ось кілька штрихів з гуморески "Чукрен": "Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім,