Слід зазначити, що використання словосполучення «інформаційне суспільство» у вітчизняних дослідженнях для аналізу сучасних суспільних змін стало поширеним кліше, але на сьогоднішній день воно не є концептуально визначеним, окрім того, відсутні загальні критерії, згідно з якими певне суспільство можна вважати інформаційним. М. Кастельс зазначав, що в існуванні будь-якого суспільства інформаційні процеси відіграють значну роль, а тому термін «інформаційне суспільство» не має суттєвої аналітичної цінності для визначення особливостей епохи, що настала. Крім того, сама теорія інформаційного суспільства не є єдиною теорією, а складається з конгломерату теорій, об'єднуючою ознакою яких є лише визнання ролі інформаційних процесів у суспільному розвитку. Узагальнено Ф. Уебстер виділяє п'ять визначень інформаційного суспільства, основою яких є певні параметри, за якими визнається, що ми маємо справу з суспільством нового типу. Перше визначення основується на технологічному критерієві, який передбачає, що саме зростання обсягу технічних інновацій сприяє виникненню суспільства нового типу; другий – на збільшенні частки інформаційного бізнесу у валовому національному продукті. Тобто, якщо в економічній сфері інформаційна діяльність превалює над сільським господарством та промисловістю, то можна говорити про перехід до інформаційного суспільства. Третій підхід пов'язаний зі сферою зайнятості. Якщо більшість населення зайнята в інформаційній сфері, то це суспільство інформаційне. Наступний підхід визначається зміною в часі і просторі. Інформаційні мережі впливають на організацію часу і простору, що є свідченням того, що ми живемо в суспільстві нового типу. І останній підхід ґрунтується на змінах у культурному середовищі, яке стає все більшою мірою «медіанавантаженим». Саме останній підхід з критичних позицій розроблявся і розробляється в межах франкфуртської школи (Т. Адорно, М. Хоркхаймер, Г. Маркузе), як критика масової культури та в постмо- дерністській філософії і соціології (Ж. Бодрійяр, Ж.-Ф. Ліотар, З. Бауман) [10]. Слід зазначити також, що теорії інформаційного суспільства мають своїх авторитетних критиків. Але об'єднуючим чинником для прибічників теорії інформаційного суспільства все ж є визнання того факту, що розвиток інформаційних технологій спричинив зміни в суспільних відносинах. У буденному ж використанні цього словосполучення акцент робиться на тому, що це суспільство, яке характеризується інтеграцією інформаційних технологій як ключового фактора в будь-якому виді виробництва. У межах статті важливою є концептуалізація тих технологічних викликів, які подальший розвиток інформаційних технологій поставив перед книжковою комунікацією. Чи створюють вони реальну загрозу традиційній книзі як конкуренти?

Екскурс майже у п'ятитисячолітню історію розвитку книжкової комунікації засвідчив, що вона поступово набувала нових функцій, пристосовуючись до певних культурно-історичних умов, балансуючи на межі елітарності й масовості, сакральності й профанності саме завдяки своїй двоєдиній природі. У середньовічній європейській культурі, що сформувалася на підвалинах християнства, книга сприймалася як цілісний сакральний предмет, у якому зміст нерозривно пов'язаний з його матеріальним утіленням, і таке ставлення було до будь-яких книг, а не лише до книг релігійного змісту. Але поступова секуляризація суспільства призвела до розриву цілісності книги; вона стала сприйматися лише як нейтральна форма, в яку може бути вкарбований будь-який зміст. Книга як засіб комунікації однаковою мірою використовувалася як релігійними ортодоксами, так і єретиками, як захисниками існуючого суспільного устрою, так і революціонерами, як поборниками моралі, так і тими, хто її підривав. Цілком позбавившись статусу елітарності, книга одночасно втратила і свій статус сакральності, а тому стала сприйматися в суспільстві саме як засіб комунікації, до певного часу – універсальний. Але виникнення і розвиток інших засобів соціальної комунікації поставили під загрозу її домінуючий стан у поширенні основних смислів.

Тенденцією останніх десятиріч також стала відмова від пануючого канону, який у будь-якій письмовій культурі представлений творами, що пропонуються як норма або взірець. Постмодерністська боротьба проти «дискурсу влади», яка є відповідальною за формування канону, обернулася відмовою від будь-якої ієрархії в поширенні дискурсивних практик, а ринкова економіка замість канону, представленого взірцями «високої» культури, нехай і санкціонованого владою, поставила свій, сформований масовим попитом. Причому, як справедливо відзначає італійський дослідник історії читання А. Петруччі, «ні видавничий продукт, ні його вигляд, ні, особливо, ціна не слугують відмінністю і не сприяють упорядкованості в представленні при продажу текстів» [7, с. 457]. Як результат, читач розгублений і дезорієнтований: «він купує і не купує, вибирає і не вибирає, нині цікавиться цим сектором, завтра – іншим, дозволяє собі спокуситися знижкою або презентацією, скористатися моментом чи піти на поводу під впливом шквалу реклами» [7, с. 457]. Таким чином, зміна канону приводить і до зміни існуючих моделей письма/читання. Дослідники сучасного читання для його означення використовують такі прикметники як «анархічне», «егоїстичне», «егоцентричне». Очевидно, що книга втратила свою роль універсального засобу соціальної комунікації.

Перших же відчутних утрат книга як універсальний засіб соціальної комунікації зазнала від поширення телебачення. Як і книга, воно є одним з найпопулярніших засобів проведення дозвілля; тому не читання романів, а перегляд телесеріалів віднині став