Спіраль як мисленнєва фігура та метафора тексту (на прикладі творчості Крісти Вольф) - із складною структурою численних вставлених одні в одних просторів. Розшматоване...

Стаття - Спіраль як мисленнєва фігура та метафора тексту (на прикладі творчості Крісти Вольф)

із складною структурою численних вставлених одні в одних просторів. Розшматоване на "ти" і "вона" "я" вирушає у транзитну подорож коридорами смерті. "Усе має свою ціну - одне з найбанальніших речень, це їй відомо, і, як усяке банальне речення, банальним воно залишиться, доки не переконаєшся на собі. Ціною того, що в цьому ліжку щось закінчиться, а потім, якщо Потім взагалі буде, почнеться дещо інше, є цей жахливий грюкіт і катування тіл, що невідомо з яких причин необхідно зберегти в моїй пам'яті. Ганебні стовпи на ринкових площах і прив'язані до них молоді жінки. Диби і тиснення для пальців, розпечені щипці, смердюча жижа, яку насильно вливали в горло нещасним. Четвертування за допомогою коней, колесування і повішання, утоплен- ня і задушення. Ґвалтування. Ось коли прийшла розплата за те, що вона з дитинства поспішала якомога швидше пробігти описи таких жахів, у кіно закривала очі, а якщо їх показували по телевізору, виходила з кімнати. І в колишньому концтаборі була лише раз. Знову і знову вона була змушена іти одним і тим самим погано освітленим бетонним коридором, який неначе знала, але не впізнавала. В який її заганяють назад, як тільки вона наближається до виходу... Шум перетворюється на брязк ланцюгів, ланцюгів багаточисленних в'язнів" [10; 20-21]. Роздуми над тим, чому хвора бачить таку велику кількість різного роду людських жертв, приводять авторку до поетологічних сумнівів: не все, що може бути розказаним у вигляді історії, має сенс, доводить свою осмисленість. Образи, які бачить героїня, мають емоційну основу і виринають у пам'яті як острівки. Ослаблена хворобою свідомість не контролює цей процес і часові рівні жахливо перекручуються. Структура стає важливішою, аніж зміст. У тексті контактують міфологічне і різні етапи історичності. Все це умовно об'єднує мисленнєва спіраль, окреслюючи зміну існувань душі у фізичному тілі, яке руйнує хвороба, тим самим - у суспільному організмі, який зазнає знищення, а також у період поміж смертю і новим народженням. У цьому ж полягає сенс зв'язку фізичного і метафізичного станів. "Вогник свідомості - тут, усередині і внизу, його терплять лише до певного часу, доки він не стане перешкодою, спрямовує мене далі, через загородження, сітки, протидії, я з легкістю рухаюсь, пливу і ковзаю у сфері вже майже безтілесного, примарні, спостережувані процеси, які уникають опису, та все ж приводять мене до приголомшливого висновку, що є певна сфера, чи як її назвати, де різниця поміж духовним і тілесним зникає. Де одне впливає на інше, одне витікає з іншого. Одне є іншим. Тобто існує лише Єдине. Таким чином, тут перебуває сутнісне і є сенс його пізнати" [10; 97-98]. Такі занурення у світ мертвих відкривають особливу "правду тіла". Воно читається наче карта, на якій нанесені небезпечні місця. Жодна імунна система не може від них захистити. Тіло оприлюднює пос- лання давно минулої епохи. Це єдиний спосіб осягнути наміри предків. Оскільки "ті, що приходять пізніше, завжди поспішають прикрити свідчення минулого своєю бруківкою і своїм бетоном, по якому пізніше марширують нові солдати. І якщо ми трохи покопаємо вглиб, проникнемо в стіни, то наткнемося на кості. Вибоїни в над- і підземних стінах будинків свідчать про гарячу перестрілку, і, звичайно, людська плоть потрапляла в лінію вогню" [10; 144]. Саме з цих мертвих свідчень повинне зародитися нове життя. Саме вони є беззаперечною аргументацією в процесі роздумів письменниці, опорою ми- сленнєвої спіралі. "Спіраль знаходиться саме там, де нежива матерія перетворюється на життя", - переконаний німецький художник Ф. Гундертвассер [5; 65].

Спіраль - це піднімання у вигляді серії повернень до попередніх станів, але на вищому рівні. Цим вищим рівнем є конституювання суб'єкта оповіді завдяки вміщенню його в дискурсивні поля, які, в свою чергу, виникають і змінюються в результаті займання суб'єктом цієї позиції. Тому історія такого суб'єкта не є лінійною, складеною на основі часової послідовності відмінних, чітко окреслених і стабільних у собі позицій. Він репрезентує водночас різні погляди, які, накладаючись один на одного, спричиняються до їх переосмислення і нового визначення. Повернення до попередніх станів відбувається на рівні пригадування. Особливо важливим при цьому є момент залежності спогаду від його актуального розуміння, що і визначає для суб'єкта оповіді його значення як предмету досвіду. Тому спогад не відтворює реальність, а реальність спогаду є ефектом післядії спроб суб'єкта реоргазізувати реальне. Процес осмислення - основа для конституювання самого суб'єкта. Це і є метою піднімання: запобігання перетворенню суб'єкта на об'єкт.

Оповідна манера, вважає К. Вольф, нав'язує певну модель мислення. Для письменниці придатна лише відкрита форма оповіді, "живе слово". "Слово, яке було б підривним, беззаконним, "проникливим" у прямому сенсі і не турбувалося б про те, чи досягне воно цілі, власне, воно б і не мало права ставити собі "мету"? Можливо, саме воно, - пише К. Вольф, - враховуючи безпрецедентну ситуацію сучасних авторів, які, за формулюванням Макса Фріша, вже не можуть розраховувати на будь-яких нащадків, можливо, саме воно зробить із цієї ситуації той єдино вірний висновок, який знову допоможе сторити і світ нащадків і навіть майбутнє? Таке слово не буде постачати нас ані

Сторінки: 1 2 3 4 5