в результаті зняття розрізнення поміж суб'єктом і об'єктом, реальним світом і досвідом, подією і сприйняттям, дійсністю і фантазією. Суб'єктивність розуміється як ідентифікація суб'єкта з процесом символізації. Тобто, в центрі уваги - процес творення суб'єктивності, активність, яка має продуктивний, а не репродуктивний характер. Ця діяльність є всеохоплюючою: важливою є конфронтація не лише з історичними періодами, які кардинально вплинули на життя письменниці, але й відчування себе політемпоральним, полілогічним суб'єктом. Результатом процесу символізації є конституювання нового історичного середовища, в якому утверджується суб'єкт. Саме воно тоталізує, убезмежнює, розшаровує час. Велика історія, представлена як історія страждань, знущань та смерті, втрачає лінійність, пронизується особистою історією та уривається міфологічними атемпо- ральними миттє- востями, що диференціюють вічність. Таким чином, конусоподібна, спрямована до центру спіраль самореф- лексії стає стрижнем мисленнє- вої спіралі, спрямованої назовні. Фіксоване текстом формування суб'єктивності пов'язане з набуттям нової критичної позиції суб'єкта оповіді, що уможливлює відповідну теперішньому переоцінку структур минулого. Ця позиція стає ґарантом зустрічі між процесом суб'єкта і процесом історії. Енергія, що виникає в результаті внутрішньої циркуляції поміж обома процесами, є приводом до переборення минулого в теперішньому.
Щоб зірвати, деконструювати існуючі комунікативні коди, К. Вольф вдається до відхилень у міф, який є для неї достатньо відкритою моделлю, щоб з його допомогою засвоїти власний досвід із сучасності, отримати дистанцію, яку звичайно уможливлює лише час [4; 21]. У процесі конституювання суб'єкта жіночі міфологічні образи Касандри і Медеї виконують функцію провідників до глибин розуміння, стають необхідною умовою наративниго процесу самоопи- тування. Міф є свого роду глибинним виміром предмету пізнання: мисленнєва спіраль сягає міфологічних глибин для переосмислення теперішнього, а у способі поведінки міфологічних героїв пізнаються структури відносин минулого, характерні для сучасного покоління. "Треба дати собі час зібрати сили і по внутрішньому канату - це легко можна собі уявити - почати спускатися у мої власні глибини, які насправді є нічим іншим, як моїм минулим життям і моєю пам'яттю про це життя", - йдеться у романі "Медея. Голоси" [11; 222]. Касандра і Медея є для К. Вольф межовими фігурами, свідченнями перетворення суб'єкта на об'єкт, прикладами переоцінки цінностей. "Виявляється, що з деякого часу - з якого, власне? - я вже не сприймаю Касандру як трагічну фігуру. Вона сама себе, напевно, такою не сприймала. Можливо, вона моя сучасниця в тому, як вона звикла переносити біль? І я поріднилися з нею завдяки особливого роду болю - болю олюднення, відчуття себе суб'єктом?" [1; 214]. Голоси з минулого спричиняються до нового критичного бачення реальності й нових продуктивних способів конфронтації з нею. У тексті така ситуація фіксується як спіраль певної системи зв'язків. "Що відбувалося? Де я жила? Скільки ж у Трої дійсностей окрім моєї, яку я вважала єдиною? Хто встановив точну межу поміж зримим і невидимим? Хто допустив, щоб земля, по якій я так впевнено ходила, захиталася?" [3; 21]. Це свого роду відображення самого процесу бачення, діалогічної
Література
Вольф К. От первого лица. - Москва: Прогресс, 1990.
Крістева Ю. Полілог. - Київ: Юніверс, 2004.
Вольф К. Кассандра. Медея. Летний этюд. - Москва: Олимп, 2001.
Christa Wolfs Medea. Voraussetzungen zu einem Text / Hrsg. von Hochgeschurz M. - Mьnchen, 2000.
Hundertwasser F. Schцne Wege. Gedanken ьber Kunst und Leben. - Mьnchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1983.
природи розуміння, і вертикальна структура тексту надає таким висловлюванням особливої ваги. За визначенням Ю. Крістевої, це - час полілогу: "позачасовість, що знаходить Я в аналізі, пронизуючи його символічну ширму, щоб зануритись у середовище, де неусвідомлене береже себе про запас, без часу і без "ні", але повертаючись в акт письма, щоб окреслити той поділ у формі суперечності між Я і вона (він)" [2; 187188]. Результатом ахронії є помножений час, а суб'єкт стає полілогічним суб'єктом, який не вимагає істини для свого слова, усвідомлюючи істину своєї практики.
Спіраль як мисленнєва фігура і як метафора тексту поєднує тілесність, писання, певний центр і постійний рух. Завдяки своїй динаміці вона перетворює політемпоральну структуру тексту на секвенцію безперервного пізнавального творчого процесу, продуктивною основою якого є конституювання суб'єкта та історичного контексту, який це забезпечує. Подорож у себе на просторовому рівні проектується спіраллю у час. Так спіраль демонструє відмінність і конти- нуїтет в одному. Визначною ознакою творчості німецької письменниці є тому потужна енергія руху, яку варто використати для контекстів нашого Часу.
Wolf Ch. Ein Tag im Jahr. 1960-2000. - Mьnchen: Luchterhand Literaturverlag, 2003.
Wolf Ch. Essays / Gesprдche / Reden / Briefe 1987 - 2000. - Mьnchen: Luchterhand, 2001.
Wolf Ch. Kassandra. Vier Vorlesungen. Eine Erzдhlung. - Berlin, Weimar: Aufbau, 1986.
Wolf Ch. Kindheitsmuster. - Darmstadt und Neuwied, 1982.
Wolf Ch. Leibhaftig. - Mьnchen: Luchterhand, 2002.
Wolf Ch. Medea. Stimmen. - Mьnchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1999.