Три паремії презентують семантичну групу, яку можна об'єднати спільною семою "особиста воля ": 1. У своїй хаті своя правда і сила, і воля [9, с. 54]. 2. Своя воля мед п'є, своя воля й кайдани кує [13, с. 155].

Переконані, що центром концепту завжди є цінність, оскільки концепт слугує для дослідження культури, а культура базується на ціннісному принципі. Тому вважаємо, що заслуговують на увагу паремії, які виражають естетичну оцінку українським етносом таких категорій, як воля, відвага, сміливість, що демонструють, зокрема, такі приклади: 1. Воля дає силу слабим [1, с. 205]. 2. Де відвага, там і щастя [6, с. 20; 9, с. 42]. 3. Відвага красить молодця [12, с. 309].

На формування і вербальне вираження менталітету народу впливають, зокрема, історичний та географічний фактори, вони визначають його світобачення. Цим зумовлена, на нашу думку, наявність у смисловому центрі численних досліджуваних стійких висловів традиційних символів - могутніх підвалин національної культури [10, с. 112]. Так, козацтво є символом України, її одвічної боротьби за волю; символом мужності, самопожертви, геройства. Запорізька Січ була символом Козацької Вольниці, організаційного центру боротьби за волю України [11, с. 587]. Дорогоцінним для кожного українця є Дніпро (Славута, Славутич) - символ України, долі народу, його величі, нездоланності, слави; козацької волі, звитяги [11, с. 587]. Кінь, уособлюючи багатство, могутність українського степу, швидкість, символізує й волю для українців. Це зумовило використання даних лексем як складових компонентів у реалізації семантичних моделей багатьох паремій:

1. Козацькому роду нема переводу [11, с. 74] 2. Степ та воля - козацька доля [13, с. 207]. 3. Чоловік без волі, що кінь на припоні [11, с. 587]. 4. Січ - мати, а великий Дніпро - батько. Наш Луг - батько, а Січ - мати - от не треба помирати [13, с. 20]. 5. Ще не вмерла козацька мати [13, с. 203].

Лексема козак своєю експресивністю збагачує ряд численних паремій, сприяючи розумінню духовної культури етносу: 1. Де козак, там і слава [13, с. 207]. 2. Куди козака доля не закине, все буде козак [13, с. 211]. 3. Козака потилиця панам-ляхам не хилиться [ 13, с. 209]. 4. Життя собаче, зате слава козача [13, с. 208].

Певне смислове навантаження в пареміях відіграє цифрова символіка, що має міфологічні корені: 1. Хоч за три дні перед смертю волю побачить [13, с. 155]. 2. Один кіт стада мишей не боїться [13, с. 470]. 3. Трьом та кози бояти- ся[13, с. 468].

Складовими компонентами паремій вольової концептосфери є слова-зооніми, участі яких у семантичному наповненні контекстів завдячує алегоричний характер їх уживання, реалізацію чого вбачаємо, зокрема, в таких прикладах: 1. Лякана ворона і куща боїться [7, с. 111; 1, с. 134]. 2. Для миші і кішка звір [7, с. 111]. 3. Сміливий, як жаба: з маху в воду [4, с. 479].

Належну роль у розкодуванні змісту паремій, структура яких містить зоологічні номени, відіграють стереотипні уявлення українців, природа яких бере початок від міфологічних вірувань наших предків. Так, домінантизація семи "сміливість ", "відвага ", "боязливість " у даних пареміях етимологічно зумовлена зверненням до денотату: 1. Куди орли літають, туди сороки не пускають [7, с. 108]. 2. Пішого сокола і ворони не клюють [7, с. 108]. 3. Полоханий заєць і пенька боїться [13, с. 471].

Низка паремій, що об'єктивують концепт "воля", побутують у середовищі української та російської спільноти, що є, на нашу думку, виявом спільності генетичних джерел українських та інших слов'янських паремій: 1. Сміливість кріпості бере [7, с. 109]. 2. Сміливого і куля не бере [13, с. 326]. 3. Сміливому й море по коліна [13, с. 326].

У цілому, концепт "воля" має позитивні конотації, що пояснюється значенням даного феномена у свідомості української спільноти. Хоча серед досліджуваних виділяємо паремії із складовими соматичними компонентами серце, рука, що виражають у контекстах негативні конотації: 1. Дай серцю волю, а сам підеш у неволю [13, с. 29]. 2. Дай рукам волю, сам підеш в неволю [13, с. 155]. 3. Дай серцю волю - заведе в неволю [13, с. 53].

Ряд стійких висловів характеризується контрастними взаєминами, що зумовлено архітектурними особливостями українських паремій досліджуваної групи: 1. Хоч долі, аби у своїй волі [13, с. 154]. 2. Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі [13, с. 430].

Враховуючи образність форми, у досліджуваному пареміологічному фонді виділяємо дві групи. До першої відносимо паремії, що містять лише констатацію фактів. Вони становлять 70 відсотків досліджуваних стійких виразів. Їх реалізацію вбачаємо, зокрема, у таких контекстах: 1. Без відваги зазнаєш зневаги [9, с. 42]. 2. Хто без волі, той без долі [9, с. 54]. 3. Без волі плачу доволі [11, с. 100].

До другої групи належать паремії, які вира-

Література

Багмет А., Дащенко М., Андрущенко К. Збірка українських приказок та прислів'їв: Репринт. відтворення видання 1929 р. - К.: Техніка, 2002.