УДК 801.82:821.111(73).09

Дубініна О.В., к.філол.н., молодший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України

Текст - паратекст: контактна зона рецепції (на матеріалі романів В. Стайрона)

Першою специфічною зоною перетину авторського та читацького „ горизонтів " стає паратекст. Пильний аналіз цього елементу художньої структури дає підстави наголосити ту визначальну роль, яку він відіграє у діалогічному процесі творення змісту та впливу на сприйняття реципієнта. Дослідження творів Вільяма Стайрона, відомого американського письменника ХХ століття, якраз і демонструє виняткову функціональність паратексту як своєрідного претексту, що підготовлює, направляє читацьке сприйняття, формує необхідний автору емоційний настрій реципієнта.

Paratext is the first specific zone of crossing of the author's and the reader's "horizons". Careful analysis of this element of aesthetic structure accentuates its significant role in dialogical process of sense-creation and influence on perception of the reader. Study of the novels by William Styron, a famous American writer of the 20th century, exactly demonstrates exclusive functionality of paratext as a peculiar pretext that prepares and directs the reader's perception, forms such preceptor's mood that is necessary for the author.Говорити про символічне, метафоричне, алегоричне наповнення назви твору й епіграфів до нього стало сьогодні загальником за будь-якого літературознавчого аналізу. Втім, у світлі сучасних аналітичних практик наратології, герменевтики, рецептивної естетики погляд на паратекст дещо модифікується: і центральною постає та роль, що її цей значимий елемент художньої структури відіграє у загальному процесі читацького сприйняття. Ввівши у 1982 році термін "паратекст", Ж. Женетт присвячує цій особливій формі транстекстуальності окрему роботу "Паратексти: початок інтерпретації" [2], де наголошує саме коментуючу, допоміжну функцію позатекстових елементів. Поняття паратексту стає популярним у подальшій літературознавчій теорії та практиці, де окремо аналізуються його впливові можливості, як, наприклад, у роботі Х. П. Абботта "Кембріджське представлення наративу" [1].

Отже, саме паратекст є тією контактною зоною, де вперше зустрічаються свідомість читача (з усім комплексом його емоційного, культурного та соціального досвіду) із свідомістю, що створила текст. Зрозуміло, що від того, наскільки плідною буде ця перша зустріч двох "горизонтів", залежить, чи відбудеться взагалі подальший діалог читач - автор, у якому напрямку буде рухатись читацьке сприйняття і наскільки воно буде співпадати з авторськими інтен- ціями. Відразу зазначимо, що непересічна роль паратексту, тобто його впливовість на думку та сприйняття читача, є центром уваги не лише автора твору, але і видавця. До так званих видавничих елементів паратексту належать оформлення книги та ілюстрації, що безпосередньо не є темою літературознавчого аналізу, хоча може бути плідно досліджено у сфері міжвидових компаративних методик. Я зупинюсь на авторських механізмах впливу на рецепцію читача у контактній зоні паратексту.

Вільям Стайрон, відомий американський письменник ХХ століття, широко використовував властивості паратексту, зокрема заголовків і епіграфів, як своєрідного претексту, що підгото- влює, направляє читацьке сприйняття, формує необхідний автору емоційний настрій реципієнта. Варто зауважити, що характерним художнім прийомом Стайрона (втім, не лише його) при роботі з паратекстом є інтертекстуальність, яка, актуалізуючи в свідомості читача попередні знання, розширює коло учасників діалогічного процесу творення змісту, виявляючи умови для полісемантичного, навіть полемічного прочитання. Зазначимо, що при цьому окремі елементи паратексту також знаходяться у певних діалогічних стосунках: чи то уточнюючи та наголошуючи один одного, як у "Зійди в пітьму" та "І підпалив цей дім", чи то контрастуючи один з одним, як у "Зізнаннях Ната Тернера", чи то стаючи різноспрямованими ідейно-тематичними дороговказами, як у "Виборі Софі".

Функція паратексту першого роману Стайрона "Зійди в пітьму" (Ьіє Down іп Darkness) полягає у створенні певної атмосфери, що стане тлом для представлення подій, надаючи їм додаткових інтерпретаційних можливостей. Так, сема темряви і стилістична організація назви роману вже попередньо задають відчуття загибелі, розпаду, умирання, характерні для загальної атмосфери наративу, що оповідає про трагедію родини Лофтісів. Перше враження читача певним чином закріплюється й одночасно коректується подальшим епіграфом, цитатою з трактату Сера Томаса Брауна "Похоронна урна". Очевидно, що цей твір середини ХУІІ століття, у якому автор міркує про неминучість смертного кінця для всього живого, про примарність самого життя, про даремність сподівань на вічність - стає своєрідною барочною підосновою, на яку наноситься основна оповідальна тканина роману Стайро- на, що і створює відповідну тональність для сприйняття трагічної історії, описаної в "Зійди в пітьму". Слід зазначити, що заявлена епіграфом барочна світоглядна концепція не видається штучною для твору американського письменника другої половини ХХ століття, адже зумовлюється об'єктивними соціально-історичними чинниками, коли протиріччя і катаклізми суспільного розвитку - насамперед світові війни та передчуття апокаліпсису - зближають трагічне світосприймання художників ХХ століття із настроями, характерними для епохи бароко.

Другий епіграф до роману "Зійди в пітьму", що являє собою цитату з роману Дж. Джойса "Поминки по Фіннегану": Веди, мене, дитинко, як ти вела мене на ляльковому карнавалі" [4; 1] - гармонійно доповнює створене першим епіграфом враження. Ця фраза, як і сама алюзія до джойсівському роману, акцентуючи характерну для "Поминок по Фіннегану" атмосферу мрій та видінь (dreams), передвіщає і наративну форму роману Стайрона, домінантним прийомом якої стає репрезентація продукованих підсвідомістю образів.

Паратекст другого роману письменника "І