підпалив цей дім" (Set This House on Fire) виконує функцію певного символічного ключа до розкриття головного конфлікту твору - змісту внутрішньої боротьби протагоніста Каса Кінсол- вінга. Біблійна метафорика фрази "І підпалив цей дім", безсумнівно, готує читача до сприйняття тексту з глибоким морально-етичним посланням, що підтверджується й епіграфом, уривком із промови Джона Донна, настоятеля собору Св. Павла, до "Графа Карлайла і його товариства в Сіоні", що, власне, і є джерелом самої назви роману Стайрона. Розпочати твір, який оповідає про бентежний дух, із звертання до образу Дж. Донна було чітко вивіреним авторським ходом. Виражена в духовних віршах і проповідях Донна амбівалентність душевних поривів, де з одного боку - шалена віра у Творця, а з іншого - сумніви і розчарування, стає красномовною метафорою, що розкриває стан душі Каса.
Ідейно-філософські колізії, що привносяться у текст роману "І підпалив цей дім" завдяки епіграфу, мають особливу значимість у світлі загального екзистенціалістського спрямування твору. Поєднання екзистенціалістського вчення із біблійними істинами в пуританському прочитанні, типове, до речі, для всіх романів прозаїка, дозволяє нам говорити про особливий, стайро- нівський варіант інтерпретації одного з найважливіших модусів екзистенціалізму "я і Бог".
Функція елементів паратексту роману Стайрона "Вибір Софі" (Sophie 's Choice) чітко визначена - спрямувати рух читацької думки шляхом усвідомлення трьох головних ідейно- філософських шарів цього складного і багаторівневого твору. Заголовок "Вибір Софі", постулюючи концепт "вибору" як центральний для художньої парадигми твору, пропонує читачеві екзи- стенціалістське бачення складної і суперечливої проблематики, породжуваної трагічною сторінкою історії людства - досвідом нацистських концтаборів.
Уривок з Четвертої Дуїнськой елегії Рільке, що став першим епіграфом до роману "Вибір Софі", приковує увагу до філософської проблеми взаємозв'язку, взаємопроникнення, нерозривного союзу Життя та Смерті, що особливо хвилювала пізнього Рільке. "Елегії являють собою утвердження життя, так само як і смерті", - писав поет у 1925 році [7]. Ця ж тема стане однією з центральних у художніх роздумах Стайрона, мотивом з'являючись у різних ситуаціях протягом усього тексту "Вибору Софі".
Другий епіграф до роману, узятий із передсмертного твору Андре Мальро "Лазар", указує читачеві на ще одну важливу філософську тему боротьби Добра і Зла в душі людини. Мальро у своїх спогадах про події Другої світової війни розмірковує, що змушувало людей робити те, що вони робили. Стайрон, проводячи свою героїню через патріархально-спокійну атмосферу довоєнної Європи, що, як виявилося, може таїти в собі таку безодню жорстокості, виплекавши в самому своєму центрі ідеї нацизму, через позамежну для людської свідомості трагедію Освен- ціму, через доброзичливий, але самозосередже- ний і сповнений байдужості світ повоєнної Америки, проголошує словами французького письменника: "Я відшукую ту найважливішу область душі, де Абсолютному Злу протистоїть братерство" [6; 1].
Отже, ці три головні теми стали визначальним контекстом для сприйняття непростої теми нацистських концтаборів.
Роль паратексту для реалізації художньої концепції роману Стайрона "Зізнання Ната Тернера" (The Confessions of Nat Turner) важко переоцінити. Головна авторська інтенція - переосмислення, перепрочитання такої складної сторінки американської історії, як рабство на Півдні США, - стає зрозумілою вже з назви твору. "Запозичивши" однойменну назву брошури юриста Т. Грея "Зізнання Ната Тернера" 1831 року, де були зафіксовані свідчення самого історичного ватажка повстання рабів, дані їм напередодні судового процесу, Стайрон у такий спосіб безпосередньо вказує на документ-основу роману. І в той же час, за допомогою наступного елемента паратексту "Авторської зауваги", письменник категорично заперечує можливість сприйняття свого твору як історичного: "Моїм прагненням було, - зазначає Стайрон, - написати твір, що був не стільки "історичним романом"... скільки медитацією з приводу історії" [3; 1]. Так читач дізнається, що перед ним спроба естетичного осмислення реальності, яка вимагає відповідного типу сприйняття і ставлення. Наголосимо і ту цікаву трансформацію значення, що відбувається з самою назвою роману в світлі другого елемента паратексту: крім суто інформативної функції, назва "Зізнання Ната Тернера" набуває й ознаки художніх функцій. Перш за все, слово "зізнання" ("confessіons") актуалізуючись у конотативному значенні суб'єктивності, додає тексту не історичного, а філолофсько- елегійного характеру; інші семантичні виміри цього слова кодують наративну стратегію твору - занурення у минуле, у свідомість людини, привносячи психологічний і релігійний виміри сприйняття образу Ната Тернера. Між іншим, заголовок роману Стайрона може також сприйматись як непрямий натяк на псевдоісторичність документу Грея, де те ж саме слово '^o^ess^ns" у назві піддає сумніву історичну об'єктивність, на яку зазіхає цей документ. І таке враження не є безпідставним, адже вся інформація, що представлена у брошурі Грея, подається зі слів самого Ната Тернера і тільки частково підтверджується фактами. Більш того, зізнання були записані й, очевидно, оброблені Греєм у певному ідеологічному ключі, що також не додає їм надійності. Таким чином, стає очевидним, що переосмислення образа Ната Тернера було не лише можливим, але й необхідним.
Чудовою особливістю цього тексту Стайрона став так званий наративний конфлікт, на базі якого і відбувається переосмислення відомого історичного образу. Суть цього конфлікту полягає в напрузі, що виникає в результаті взаємодії двох наративних шарів роману: зовнішнього, котрий рухається в рамках відомої всім, зафіксованої Греєм історії життя Ната, і внутрішнього, підтексту, що представляє можливий варіант інтерпретації відомих подій. Такий