УДК 811.161.2'37: 821.161.1-1

Гуцуляк І.Г., кандидат філологічних наук, асистент кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Семантичне наповнення основних антитетичних композицій в українській поезії доби бароко

У статті розглянуто семантичне наповнення основних антитетичних побудов, виокремлених на основі української поезії доби бароко: світла і темряви, життя і смерті, смутку і радості, людини і Бога, добра і зла тощо, які створюють мовну картину світу українців XVI-XVII ст.

The article deals with the study of semantic meaning of the main antithetic structures in Ukrainian baroque poetry. These are singled out as the following: dark and light, life and death, sorrow and joy, man and God, good and evil that formed the linguistic worldview of Ukrainians in the sixteenth and seventeenth centuries.У XVII столітті змінюється тип свідомості людей, зростає інтерес до особистості. Формується барокова атмосфера, позначена сильною внутрішньою напругою. Люди намагалися знайти відповіді на запитання: "Що в житті є важливим? Що чекає людину після смерті? Що є правда? Як врешті-решт відшукати відповіді на всі ці та інші запитання?"

Поети заглянули в душу людини і побачили, як вона борсається між земним і небесним, духовним і тілесним, прекрасним і потворним, добром і злом, життям і смертю, бідністю і багатством. Це роздвоєння стало лейтмотивом барокової поезії, як європейської, так і української.

Таке сприйняття дійсності зумовило своєрідне використання та особливі функції художніх засобів в українській бароковій поезії. Художня організація матеріалу здійснювалася на основі контрасту як вираження конфлікту, що лежить в основі людського буття.

Таким чином, принцип контрасту став одним із визначальних у поетиці бароко, а мовностилістичний засіб антитеза - найбільш уживаним художнім прийомом [2].

Українські поети доби бароко часто вдавалися до антитетичних побудов, у яких протиставляються поняття світла і темряви, життя і смерті, смутку і радості, людини і Бога, чистоти і бруду, добра і зла тощо. Подібні антитетичні композиції є характерною, визначальною ознакою барокового художнього стилю та загалом і всього барокового світовідчуття. На цих протиставленнях будувалася картина світу, відбита в поезії бароко. Т.Скубалянка підкреслює, що ан- титетичність була, можливо, найбільш оптимальним способом поетичного шліфування мови [9, с. 197]. У статті "Головні стилістичні тенденції у польській бароковій поезії" дослідниця згадує працю Ч.Гернаса, у якій він окреслив багато опозиційних антиномічних пар як типові для бароко. Йдеться про опозиційний зміст метафізичних і земних розкошів, життя і смерті, світла й темряви, сарматської простоти і придворної пихи, досконалості висловлення і вульгарності, а у творах із тематикою кохання - про метафоричні опозиції пана і слуги, лікаря і хворого, волі і неволі, гіркого і солодкого, меду і жовчі, вогню і льоду тощо. Т.Скубалянка зауважує, що не всі названі автором протилежності мали мовне втілення, адже виражали здебільшого загальніший сенс [9, с. 197]. Те, що антитеза лежить в основі барокової поетики, зазначало чимало дослідників літератури бароко, зокрема Л.Козловська [3], Д.Наливайко [6], Л.Софронова [8] та ін. Проте розгляд семантичного наповнення основних барокових антитетичних композицій в українській поезії доби бароко здійснюємо вперше.

Так, у творах досліджуваного періоду поширене протиставлення світла, що символізувало істину, справедливість, небо, і темряви, яка символізувала гріх, зло, пекло. Бог - джерело -якого світла, блага і насолоди. До занурення в темряву все було прекрасним, опісля - стали потворними і душа, і тіло людини. Порівн.: А тепер, як квИт квИтнет з гробовой темности // И нас, вИрних, провадит до вИчной свИтлости (Христос. - І.Г.) (УП 2, с. 338); О Христе воскресший, ... // Глухой нощи и темной ти-с ест про- свИтитель (УП 2, с. 335); Володымер Великий вас у вИру крестил // и от идолскои темьносьти осветил (УП 1, с. 86); Здарить час, гды сланый дожч уступить от очи, // а слонце ласки его мрак отженет ночи (УП 2, с. 201).

Світло уособлювало також розум, віру, духовність, а темрява - зло, гріхи людини, неуцтво. Наприклад: И къ свИту твоему (премудрость - І.Г.) ис тмы призываеш (УП 1, с. 294); И от тмы грИха къ свИту небесному обращени (УП 1, с. 263); Дай нам свИт небеснои премудрости // Прогнати нам грИховніи темности // От душ наших нынИ и навИки (УП 1, с. 240); И з глубины темнои грИха на свИт изводили // И къ свИту за- повИдей божіих приводили (УП 1, с. 269).

Протиставлення чистоти й бруду семантично споріднене з попереднім. Порівн.: И сама болестныи вевнутр терпиш муки, // Кгды чистого катуют нечистыи руки (УП 2, с. 153); О, як много никчемных круков убИлилесь // И чистыми гулубы богу учинилесь! (УП 1, с. 350); ГрИшный аз душу мою окалях грИхами, // дажд ю омыти сердца моего слезами (ІВ, с. 118); За- твердИлое сердце мое рач змякчити, // Посухом милосердья рач в него вдарити. // Абы обфитое слез море испустило, // Которое бы грИхи мои очистило. // Которое бы могло мене убИлити. // З чорного крука бИлым голубом вчинити (УП 2, с.152).

Протиставлення радості й смутку. Темрява - це не тільки потворне, негарне, але й смуток. Світло ж