Протиставлення ранку/дня і ночі пов'язані з протиставленнями світла і темряви, радості і смутку. Слово день виступає як символ світлого, чистого, позитивного начала, ніч - темного, нечистого, негативного. Порівн.: Вечер плач водворися, на заутра - радость (УП 2, с. 223); Блажен, иже ся выну о смерти поучает // И тоя въ мирИ всюду по вся часы чает // Утро помышляет ся въвечер не жити // И паки въвечер наутріе къ тому не быти (УП 1, 186); Древле в день столп облачен, в нощи же огненный (УП 2, с. 314); Вед- луг слова псалмисты: Зъ вечера плач будет, // Рано радость настанет, свИт смутку забудет (УП 1, с. 166).

В епоху бароко виникло звернення до релігії як до єдиного порятунку від хаосу. Знову, як і в Середньовіччі, відбувся виражений поворот до теоцентризму. У віршах поети висловлювали своє пристрасне бажання врятувати душу, показували незміряну велич, силу Бога і ницість смертного, протилежність духу й плоті. Звідси й протиставлення Бога і людини, Бога і диявола. Наприклад: Грает бозкая власть на людской власти (УП 2, с. 80); Зря тя пресвИтла, Христе мой, сти(ы) ждуся, // како аз темный лицу ти явлюся (ІВ, с. 118); Сей мир скоро ся сконъчевает, // Бог же въвИки пребывает (УП 1, с. 185); Избав нас... // От тмы царства сатаны лестивого, // А даруй нам царства твоего правдивого // Свободу и безпечность вИчную (УП 1, с. 237); И божую славу мирскою прикрили, // и духовный розум плотьским помрачили (УП 1, с.74).

Людина перебувала в протиставленні до Бога так само, як і земля була в протиставленні до неба. Тому просторове протиставлення землі і неба - це протиставлення світу земного, світу людини і світу небесного, світу Бога. Земля і небо виступають джерелом існування людини. Але земне життя є для людини не головним, а другорядним. Єдине і головне - це життя при Богові, там, де вічність, про яку говориться як про справжню "отчизну", до якої має прагнути кожен: СвИт сей - то широким морем и простра- ним, // //земля - заточеніем всИм з рая вигнаним, ////// А небо есть отчизна, але ко небесним // //двором трудно летИти з тяжарем тИлеснЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬим (УП 2, с. 255). Залежно від того, як людина проживе своє життя, вона: Пріймет не терн грИховный, на землИ клятвенный, //// но в небИ вИнец вИчных лИт благословенный (УП 2, с. 287).

Душа людини є втіленням небесного, а тіло - втіленням земного, і поети бароко приділяли велику увагу людській особистості, яка прагнула примирити у своїй душі земне і небесне, духовне і тілесне: О свое было добиятся смИло // // Небо о душу, земли в нем о тИло (УП 2, с. 78); А що землею тИла вашИ покровени, // Но небеса вам нын И отвор е ны (У П 1 , с. 266).

Між небом і землею існує нерозривний зв'язок - Бог, який має владу не тільки над небом, а й над землею, і шлях до неба лежить через віру людини в Бога: З високости неба якъ милосердный зышол // И ту на землю до нас, пониженых, пришол (УП 1, с. 194); Яко чловек на земли труды въсприемлеш, // а на небесИ ангели на службу приемлеш (УП 1, с. 89). Бог мислиться як такий, що водночас належить двом світам - земному і небесному. Але те, що в небесному світі є святим, на землі перетворюється на земне, втрачає свою ознаку святості, а головне - вічності і стає короткочасним: Христос на небИ от отца без матки бог - // Христос на земли от матки без отца человИк. // На небИ яков отец, таков сын - // на земли якова матка, таков сын. // На небИ со отцем вИчний, неизмИримий - // на земли з маткою нетлИнний и кроткий (ІВ, с. 161). Небо породжує добро через Бога, тоді як земля є джерелом зла через гріхи людини. Праведним нагородою буде небо, а покаранням грішникам - пекло: Праведным имать дати в небИ живот вИчный, // грИшники же вовержет въ огнь безконечный (ІВ, с.111); Небесных ради благ красоты // Хранися мирьскои слИпоты (УП 1, с. 185).

Протиставлення землі і неба створювало основу картини світу бароко, яка віддзеркалювала внутрішній світ людини. Наявність такої опозиційної пари - головна прикмета поетики бароко.

Еквівалентом протиставлення землі і неба є протиставлення раю