Протиставлення віри і гріха, чеснот і гріха доповнюють опозиції земля - небо, світло - темрява. Порівн.: Пламень невИрия вмИсто росы хладу // набавил души их спасенного гладу (УП 1, с. 111); Варваро, черна в титлИ, красна в вИрИ, в дИлИ (УП 2, с. 282); Видиш, якъ мір и похоть зъ свИтом преминает, // А творяй волю божію в И чн е пр е бывает (УП 1, с. 326); Въскори познаеш ровную заплату, // святых велию славу, а грИшных утрату (УП 1, с. 112); И благочестіе всюду насадили // и черніе грИха сильно погубили (УП 1, с. 124).

Протиставлення солодкого і гіркого пов'язане з темою солодкості вічного життя і гіркоти ветхого буття. Солодкість - це рай, якого позбувся Адам, Христос - запорука повернення до цієї солодкості. Тому Христос - "сладость". Причаститися "вИчной сладости" означало прилучитися до вічного життя. Порівн.: В(в)есь сладость, желаніе, Ісус возлюбленный, // горестію чрез сію трость ест напоенный (УП 2, с. 316); Сладко есть с ним умрети, горко не сним жити (УП 2, с. 327); А сам от руки грИшнои горкую желч пріймуеш, // А нам въ небИ з доброти твои вИчную сладость готуеш (УП 1, с. 299); Напои- вый сладкою водою в пустыни, //горку желч піет и о ц е т ( У П 2 ,

с. 316).

Своєрідне часове протиставлення нового і ветхого спостерігаємо в поезії бароко. Порівн.: Яко, ветхая отложивше, всякому поновитися значать (УП 1, с. 141); Адам зветшалый преч юж отложен бывает, // А новый досконалым ся в собИ ставает (УП 2, 143); И убывает луна ветха- го завИта, // сіяет бо солнце неприступнаго свИта (УП 1, 61); Из ветхаго человИка нетлИнно новаго создав (УП 1, 61); Распятый новый Адам, ветха избавити // Хотяй Адама вины, же дерзнул вкусити // Возбраненнаго яблка (УП 2, 293). Вислів "ветхий Адам" походить із Послань св. апостола Павла до римлян (6.6), ефесян (4.22), колосян (3.9). Там цим словам надається значення "грішна людина". Звідси "ветха избавити" - означає духовно оновитися, звільнитися від старих звичок, поглядів: "Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її" (Кол.3.9-10).

Протиставлення життя і смерті. В епоху бароко факт смерті стає для людини одним з найважливіших факторів самопізнання та визначення цінностей самого людського життя. Людина пізнавала життя з однією метою - гідно жити і гідно померти. Тому підвищена жадоба життя співіснувала з загостреним страхом смерті, відчуттям минущості буття. Земне життя здавалося сном, справжнє ж наступало після смерті. Смерть була нерозривно пов'язана з життям. Кінець обов'язково пов'язаний з початком і навпаки. Порівн.: Дарует живот вИчний и славу дарует, // А од смерти всеродной навИки варует (УП 2, с. 336).

Ніхто не знає години своєї смерті, вона може прийти несподівано: Непевный день, певна смерть, а иж о годинИ // Не вИдаем, такъ живить, якъ умереть нынИ (УП 1, с. 177); Вчера в дому моем было гойне веселя, // Музыков играня, // А спИваков веселое спИваня, // И на трубах мИдяних викриканя, // Скоки, танцИ, веселое плясаня. // ... // А нынИ мене все доброе и веселое минуло, // Слава и богатство навИки уплыну- ло, // Тылко мя нынИ все злое до себе пригорнуло. // Страх, болезнь, стогнаня // И плачливое нар И каня ( У П 1 , с. 316).

Смерть рівняє всіх: И с премудрых филозо- фов смИховиска строили, // У главИ их, где свИтлая премудрость // столицу свою мала и в ней почивала, // Там нынИ тилко смродливая пустка зостала // И червый много в себе през тебе набрала (УП 1, с. 318).

Рисою, що вирізняла українських поетів серед європейських, була помірність в оцінках. "Барокові крайнощі їх лякали. Етична помірність вела їх до поблажливого погляду на людські слабкості. Усвідомлюючи, як важко приборкувати заміряння гріховної плоті, вони радили читачам по змозі уникати обставин, у яких плотські заміряння могли б узяти гору" [7, с. 201]. Ідеологічна помірність найбезпосереднішим чином відгукнулася в поетичній практиці. Українські поети розробляли дві улюблені і взаємопов'язані теми європейського бароко - "Vanitas" ("Суєта") і "Memento mori" ("Пам'ятай про смерть"). Але вони викреслили тему "жахів" - потворності смерті й загробних мук. У віршах про минучість усього земного панує швидше елегійний, ніж трагічний настрій. Подробиці в описі мук грішників передаються в найзагальні- ших рисах - очевидно, бралася до уваги також народна етика, яка не визнає жорстокості, уникає натуралістичного змалювання подробиць кари над грішниками [5, с.