Первинною і мінімальною ознакою аналіти- заційних типологічних змін у складі засобів вираження релятивної синтаксичної семантики є виявлення стійкої тенденції до витіснення синтетичних засобів аналітичними. Дія цієї тенденції може обмежитися синтаксичною системою, якщо аналітичні засоби вираження окремих син- таксем виявляться сильнішими за синтетичні в разі їхнього конкурентного протистояння. Конкурентні відношення можуть виникати, якщо ці засоби виявляються семантичними та / або дистрибутивними дублетами.

Гіпотетичними умовами, що могли б на синтаксичному рівні сприяти типологічним перетворенням у відмінковій словозміні, є аналітиза- ція засобів вираження синтаксем, супроводжувана функціонально-семантичною нейтралізацією відмінкових флексій унаслідок одновідмінково- го закріплення прийменників та/або функціонально-семантичного ототожнення різновідмінко- вих сполучень із тим самим прийменником. Питання про прийнятність, реальність цих умов для української мови є необхідним складником у проблематиці еволюційно-типологічного дослідження відмінкової словозміни, оскільки певне вирішення цього питання допоможе визначити, чи існують реальні перспективи аналітизації для відмінкової парадигми.

Для з'ясування характеру співвідношення синтетичних та аналітичних засобів маніфестації синтаксем і перспективної аналітизації ці засоби мають бути розглянуті у фокусі двох типів парадигматичних зв'язків - внутрішньосин- таксемних та внурішньовідмінкових. Характером внутрішньосинтаксемних і внутрішньовід- мінкових функціонально-семантичних відношень між синтетичними та аналітичними компо- нентами-синтаксемами визначається діапазон потенційних еволюційно-типологічних змін у категорійній парадигмі відмінка. Якщо при вну- трішньосинтаксемному конкурентному протистоянні синтетичних та аналітичних засобів спостерігається розв'язання питання конкуренції на користь аналітичних моделей і повне витіснення ними синтетичних, то такі процеси зумовлюють аналітизацію лише на синтаксичному рівні, спричинену ускладненням і деталізацією синтаксичної семантики. Якщо до цього додається закріплення кожного окремого прийменника тільки за певною моделлю компонента- синтаксеми при варіюванні відмінкового елемента моделей, то зрештою така ситуація свідчить про дефункціоналізацію відмінкових флексій, перспективу втрати іменником флексійного оформлення - аморфізацію іменника на морфологічному рівні. Конкурентні відношення внут- рішньовідмінкових компонентів-синтаксем, вирішувані на користь тільки аналітичних одиниць, за умови моновідмінкового закріплення прийменників зумовлюють аналітизацію не лише на синтаксичному, а й на морфологічному рівнях. При таких змінах дефункціоналізація флексії супроводжується тим, що її функції перебирає на себе прийменник, перетворюючись на аналітичний форматив. Отже, якщо дефункціоналізацію флексії визначають як внутрішньосинтаксемні, так і внут- рішньовідмінкові функціональні зміни, то перші з них можуть сприяти закріпленню прийменника за вираженням синтаксеми, а другі - за вираженням відмінкового значення. Тому внутрішньосинтаксе- мна модель перетворень може нейтралізувати відмінок узагалі, а отже, й категорійну парадигму відмінка, і в такий спосіб вплине на аморфізацію (набуття незмінюваності) іменника. Власне аналі- тизацію відмінкового формотворення визначає внутрішньовідмінкова модель змін, оскільки саме вона уможливлює функціональне заміщення синтетичного форматива (флексії) аналітичним (прийменником).

Для типологічного аналізу внутрішньосинта- ксемної парадигматики важливими є саме ті синтаксеми, що мають як синтетичне, так і аналітичне вираження, оскільки дослідження цих ланок синтаксичної системи надасть змогу виявити відношення конкуренції або взаємодопов- нення (компенсації) між типологічно протиставленими засобами.

У сучасній українській мові, за відомостями про значення відмінкових словоформ та прийменниково-відмінкових сполучень, систематизованими в працях І.Р.Вихованця [4, с. 5], як синтетичне, так і аналітичне вираження мають такі синтаксеми: суб'єктна, об'єктна, адресатна, ло- кативна, транзитивна, темпоративна, інструментальна, партитивна, квалітативна, способу дії, критерію порівняння.

Серед засобів вираження суб'єктної, об'єктної, адресатної, партитивної, інструментальної та медіативної синтаксем української мови синтетичні моделі мають міцні позиції, оскільки спеціалізуються на вираженні неускладнених значень-типів, виявляються більш універсальними, сфера їх дистрибуції не перетинається зі сферою дистрибуції аналітичних засобів. Для синтетичних та аналітичних засобів вираження зазначених синтаксем характерними є не конкурентні відношення, а стійке співіснування, що забезпечується функціонально-семантичною та дистрибутивною диференціацією цих типологічно протиставлених одиниць.

Серед засобів вираження квалітативної, лока- тивної, транзитивної, темпоративної синтаксем, а також синтаксеми критерію порівняння кількісно переважають аналітичні моделі. Ці моделі мають значно більший, ніж у синтетичних, діапазон можливостей для вираження деталізованих просторових і часових відношень або відношень, за якими визначаються ознаки предметів. (Детальніше про це див.: [10, с. 81-85]). Однак певна семантична специфіка синтетичних моделей унеможливлює абсолютний семантичний збіг синтетичних та аналітичних моделей компо- нентів-синтаксем. Пор.: працювати ночами - працювати по ночах, чекати роками - чекати упродовж / протягом років, повернутися ранком - повернутися на ранок, пройти лісом - пройти через ліс, пройти берегом - пройти по берегу, але тільки залетіти у вікно (детальніше про ці розбіжності див.: [15, с. 74-82, 86-88]). Семантичні й дистрибутивні відмінності підтримують існування синтетичних моделей, хоч у лексико-семантичній реалізації цих моделей існують обмеження. Утім, зважаючи на ці обмеження, не можна визнати синтетичні моделі ло- кативної, транзитивної і темпоративної синтак- сем міцними ланками синтаксичного синтетизму.

Отже,