відношення типологічно протиставлених одиниць синтаксичної системи не мають характеру односпрямованого витіснення синтетичних одиниць аналітичними, а тому не можуть спричинити потенційного впливу на послаблення синтетичної відмінкової словозміни в сучасній українській мові. Достовірність цього попереднього висновку має бути перевірена спостереженнями за внутрішньовідмінковими парадигматичними зв'язками одновідмінкових синтетичних та аналітичних моделей компонентів- синтаксем.
Для визначення позицій синтетичного відмінкового формотворення важливими є ті одновід- мінкові угруповання компонентів-синтаксем, що складаються із синтетичних та аналітичних моделей. Комбінації синтетичних та аналітичних моделей компонентів-синтаксем репрезентовані одновідмінковими угрупованнями родового, давального, знахідного й орудного, при тому що в усіх випадках, крім давального, кількісно переважають аналітичні моделі. Разом з цим у складі кожного такого угруповання існує щонайменше одна синтетична модель, яка є обліга- торним репрезентантом певної синтаксеми в сучасній українській мові.
Основним чинником, що визначає стійкі позиції кожного з розглянутих відмінків (родового, давального, знахідного, орудного) у синтетичному формотворенні сучасної української мови, є використання формомоделей відповідних відмінків для вираження синтаксем-типів, співвідносних із первинною (основною) функцією цього відмінка. У цих випадках синтетичні засоби, на відміну від аналітичних, залишаються основними, позаконкурентними або навіть універсальними.
Додатковим чинником, що підтримує позиції синтетичного відмінкового формотворення, є функціональна актуальність для сучасної української мови флексійно оформленого відмінкового елемента в складі аналітичних моделей синта- ксем. Прийменники як структурно-семантичні елементи в складі аналітичних сполучень можуть виявляти різні функціональні властивості. Одновідмінкові первинні або вторинні прийменники ототожнюються з семантикою всієї моно- синтаксемної або полісинтаксемної конструкції. Пор.: після ^е"у'етр. (продовжити після перерви, відпочити після роботи, виступити після всіх), для (дестинативне значення - підготува
ти для експерименту, адресатно-дестинативне - подарунок для дітей, суб'єктно-дестинативне - важко для початківців), задля (погодитися .задля власного спокою). Первинні непохідні полівідмінкові прийменники не ототожнюються з семантикою (семантичним комплексом) усього прийменниково-відмінкового сполучення. Семантичним диференціатором у цих випадках виступає флексійно оформлена відмінкова форма.
Функціональна актуальність відмінкового елемента в сполученнях із полівідмінковими прийменниками виявляється й у тому разі, якщо відмінок диференціює синтаксичну семантику сполучень із семантично тотожними прийменниками. Пор. моделі просторових компонентів- синтаксем з прийменниками за, у (в): за №ссМ"'ес1 (переїхати за річку) - за
^ь-Лос. (збудувати за річкою); на №ссМеі'(підготувати на урок) - на ^1осУ'етр. (підготувати на уроці). Роль семантичного диференціатора відмінок відіграє й у тому разі, якщо він визначає реалізацію того чи іншого типу прийменникової семантики. Пор.: з №еп/ а,гес\віяти з вікна) - з N°ссМте(розміром з кулак) - з ^"!''г./сотЛ (батько з дітьми, кава з тістечком); за №ссЛетр. зі значенням певного терміну (зробити за день) - за №е"Летр. зі значенням відношення до певного стану як темпоральної характеристики (побачити за свого життя).
Актуальність відмінка як семантичного диференціатора визначається тим, що серед первинних непохідних прийменників, вживаних з одним відмінком, переважають полівідмінкові (див. табл. 1).Співвідношення моновідмінкових та полівідмінкових прийменників з відмінками сучасної української мови
Наведена таблиця виразно демонструє, що для сполучень первинних прийменників з орудним, знахідним, місцевим відмінковий елемент виявляється важливим засобом, що визначає рамки семантичної диференціації. Потреба в різному флексійному оформленні відмінкового елемента зумовлена необхідністю диференціювати відмінкові зв'язки первинних прийменників, а отже й семантику прийменниково- відмінкового сполучення. Реалізації цієї потреби сприяє флективне оформлення словоформ і фор- момоделей родового, знахідного, орудного й місцевого, оскільки спільні прийменникові зв'язки так чи інакше охоплюють усі ці відмінки.
Отже, для української мови виявляються неприйнятними як аморфізаційна, так і аналітиза- ційна схеми впливу синтаксичних одиниць на морфологічну категорійну парадигму відмінка. Однак сам цей факт ще не визначає, яку саме кількість відмінкових позицій з відповідними синтетичними формомоделями має містити відмінкова парадигма, щоб задовольняти потреби флексійного оформлення як синтетичних, так і аналітичних компонентів-синтаксем.
Якщо виходити з первинного й регулярного використання непохідних прийменників для вираження передусім просторових відношень, то флексійне оформлення має забезпечити функціонально-семантичну диференціацію прийменниково-відмінкових сполучень з тотожними прийменниками, але різними значеннями. Достатніми для цього можуть бути формомоделі, що репрезентують дві позиції (два відмінки) у складі відмінкової парадигми. У сучасній українській мові полівідмінкові прийменники не мають тотожних зв'язків, з одного боку, в групі родового й знахідного, а з другого боку, в групі орудного й місцевого. Водночас сукупність прийменників з первинними просторовими значеннями, співвідносних з першою з цих груп (родовий, знахідний), цілком збігається з сукупністю прийменників, що сполучаються з відмінками другої групи (орудний, місцевий). Отже, для семантичної диференціації прийменниково- відмінкових сполучень з родовим, знахідним, орудним, місцевим відмінками в українській мові гіпотетично достатніми могли б бути дві позиції в кожній з відмінкових парадигм. Одну з цих позицій згідно з інваріантною семантикою назвемо "відмінком динамічної спрямованості" (куди? - "родовий + знахідний"), а другу - "відмінком статичної локалізації" (де? - "орудний + місцевий"). Додавши до цього обліга- торний номінативний відмінок, можна визнати, що потреби семантичної диференціації прийменниково-відмінкових сполучень визначають трипозицій- ну парадигму флексійних формомоделей "номінативного відмінка", "відмінка динамічної спрямованості", "відмінка статичної локалізації".
Разом з аналітичними компонентами- синтаксемами в українській мові, як було з'ясовано вище, міцні позиції належать синтаксемам з безальтернативним синтетичним вираженням: суб'єктній, об'єктній, адресатній, інструментальній, партитивній та посесивній синтаксемам. Потреби в реалізації цих синтаксем задовольнялися б "номінативним" відмінком гіпотетичної парадигми в тому разі, якщо всі вони були б дистрибутивно протиставленими. Однак у тотожних дистрибутивних умовах можуть бути