Численною групою, яка репрезентує перехід загальних та абстрактних назв до власних найменувань, є семантично немотивовані перенесення або такі, семантичну мотивацію яких встановити важко. Виникнення назви пов'язане безпосередньо з актом довільної номінації: 1) назви організацій, установ, підприємств: „Арсенал", „Більшовик", „Жовтень", „Сокіл" тощо: Аж у 1907 році її було поставлено згідно з оригіналом в аматорському гуртку Львівського „Сокола" (Дзвін); Рада Європи принишкла (Ю. Андрухович); - А, Льоня! - просяяв Серьожка. - Він уже працює. Влаштувався слюсарем на заводі „Метал" (О. Гончар); 2) назви друкованих видань та артефактів: „Гамалія", „Кобзар", „Веселка", „Вир", „Київ" тощо. Після нього (підполковника) на столику залишилися „Правда" і „Красная звезда", учора він пропонував усім грати в дурня два на два, але ти, Хомський, пішов до вагона-ресторану, де замовив собі обід і розглядав з вікна понуру російську рівнину (Ю. Андрухович); Оддайте „Тризну" по копі, а „Гамалію" по півкопи серебром, проценти такі, які він положить (Т. Шевченко); Якби „Княгиню" взяв на свої руки Куліш, чи не лучше було б? (Т. Шевченко).

Продуктивною зоною транспозиційного поповнення антропонімів є перехід до них загальних та абстрактних назв. Він здійснюється за трьома різними механізмами, що збігаються з тематичними групами, утвореними похідними одиницями: 1) прізвища та прізвиська людей метафоричного походження з відтінком хара- ктеризації (зовнішньої чи внутрішньої): Пожежа, Мороз, Хмара, Матня, Дишло, Монгол, Шило, Шпонька, Голуб, Паровоз, Зубр, Довга Рука, Черевик тощо: І коли б вони всі знали, що ця принцеса тільки одна має щастя бути подібною до Марти Пожежі (В. Винниченко); Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! (Марко Вовчок); Сміху з ним - та й годі! А надто з панами, як от Шило чи Шпонька (М. Стариць- кий); 2) літературні герої, загальні назви яких онімізуються через неназивання власних або піднесено-урочисте ставлення: Дівчинка, Парубок, Бабуся, Дід, Голова, Писар, Комисар, Батьки, Свати: Отже, жила собі на світі Дівчинка - Бабусина онука, Матусина доня ("Літературна Україна"); Богдан так і назвав його в думці - Монгол, а за ним набивав патронами підсумок кирпатий, цього так і назвав - Кирпатий, ще один був у кашкеті прикордонника - для Богдана він став Прикордонник... (О. Гончар); Ні, не буде цього: я й до панотця вдарюся й до Комисара піду: їй-богу, піду! (М. Стариць- кий); 3) регіональні або новоутворені відапе- лятивні антропоніми переважно з національною конотацією: Ялина, Калина, Лілія, Яр, Явір, Сила, Весна: Врятований ним - як з 'ясувалось опісля - був політрук - артилерист Явір (О. Гончар); Серьожа здогадався, що це сусід, той самий Сила Гаврилович, про якого розповідала тьотя Даша (О. Гончар).

Розглянемо тепер транспозиції, які зафіксовані лексикографічно. "Словник української мови" (в 11 томах) тільки спорадично фіксує транспозицію за схемою Subonym ® Subapei: берлин, бостон, браунінг, гавана, дизель, іуда, колос, кольт, наган, новосілля, обжинки, ом, перун, рентген, сирена, уран, химера, цейс - всього близько 20 одиниць. Тож аналіз транспозиційних відношень у цій СГК здійснюємо переважно на матеріалі різних джерел фактичного матеріалу, в тому числі й „Словника іншомовних слів", оскільки більшість транспонованих власних іменників - іноніми.

Звернемося спочатку до аналізу похідних узуального характеру, етимологічно транспонованих з відповідних власних номінацій (переважно імен). Як зазначає Ю. О. Карпенко, „усі загальні слова, утворені від власних, за будовою чітко діляться на дві групи: 1) ті, що не мають у своїй будові ніяких відмінностей порівняно з твірною власною назвою (вчений Махаон

метелик махаон, місто Болонья - плащ болонья), і ті, що своєю будовою, морфемним складом відрізняються від твірних власних назв (країна Китай - тканина китайка, місто Болонья

кімнатний песик болонка)" [2, 47]. У дослідженні нас цікавлять одиниці першої групи, оскільки саме сталість знака при набутті нового поняття (розширенні поняття) відповідає робочому визначенню транспозиції. Проблемною є група одиниць, які при транспонуванні з власних назв зазнали фонетичних модифікацій. Невідповідність похідного знака й знака- мотиватора в таких випадках пояснюється фонетичною субституцією (Кербер (Кєр/Зєроф, Гіа- кинт (yaKivaoq) ^ цербер, гіацинт відповідно), фонетичним принципом при запозиченні чужомовної номінації: ван дер Бурс (Bourse) - біржа; Монгольф 'є (Montgolfier) - монгольф 'єр; Аскле- пій (Aesculapius) - ескулап; Нуньєс (Nounious) - ноніус; Фаенц (Faience) - фаянс тощо) або адаптацією до більш характерних для української мови морфем, переважно закінчень (Сифілус ^ сифіліс; Мефістофелес ^ мефістофель; Неролі ^ нерол тощо). Оскільки фонетична форма стосується тільки плану вираження й окремі зміни в ньому не пов'язані зі зміною семантики, то ви- щенаведені випадки відносимо до транспозиційно релевантних. Усі транспозиційні відношення схеми „Subonyma ® Sub, де Sub - будь-який іменник, що відрізняється від власної назви", за характером