УДК 811.161.2'367.623'04

Бичкова Т.С., кандидат філологічних наук, асистент кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Особливості словозміни іменників середнього роду в рукописних апокрифічних збірниках XVII - XVIII ст.

Статтю присвячено розгляду словозміни іменників середнього роду в західноукраїнських рукописних апокрифічних збірниках XVII-XVIII століть. З 'ясовано, що мова пам 'яток поєднує церковнослов 'янські й народнорозмовні елементи.

The article is about the wordchanging system of neuter gender ofnouns in the West Ukrainian apocryphal hand-written collections of the XVII-XVIII centuries. It is proved that Church Slavonic and folk-spoken elements are combined in the language of these monuments.Рукописні апокрифічні збірники XVII- XVIII ст. із Західної України були винятково популярними серед народу протягом багатьох віків. Тепер вони є надзвичайно важливим джерелом вивчення процесу становлення й розвитку української літературної мови.

Морфологічні, зокрема словозмінні, особливості мови західноукраїнських пам'яток XVII- XVIII ст. є одним з основних об'єктів дослідження багатьох науковців. Так, наприклад, Г.Чуба вказує на специфіку морфологічної системи Учительних Євангелій XVI - XVII ст. [12], С.Федак - почаївських стародруків XVIII ст. [11] тощо. Граматична будова мови окремих апокрифічних збірників у загальних рисах схарактеризована С.Бевзенком [1], М.Станівським [10], С.Перепелицею [9], Д.Гринчишиним [6]. Але ґрунтовного лінгвістичного аналізу цих пам'яток не проведено. У низці публікацій ми спробували дослідити словозмінні особливості мови апокрифічних текстів [3; 4; 5]. Відсутністю в мовознавстві праць, присвячених системному вивченню західноукраїнських апокрифічних текстів XVII-XVIII ст., і продиктована актуальність нашого дослідження.

У статті ми аналізуємо словозміну іменників середнього роду, вказуючи на вплив церковнослов'янської і народнорозмовної мови, зокрема південно-західних діалектів, на мову апокрифічних пам'яток. Для дослідження обрано рукописні збірники з Буковини, Галичини і Закарпаття.

I. Форми однини. Називний - знахідний відмінки однини іменників середнього роду колишньої *-о-основи мають, як правило, закінчення -о, напр.: дhт'ство (1РБ5), лишивши свое кролgвьство (2Т15), оувоишовши оу м^то (2Т16), брашно (1ІР(Ф)292), бgрвgно (2ІР(Ф) 162), нgбgзпgчgнство (3ПП76), нgвhрство (3СтС154) тощо.

Із цим же закінченням виступає частина іменників середнього роду колишньої основи на приголосний, зокрема на *-«-, порівн.: тігпо (1РБ15; 4НДХУІІІ291). нюо (1РБ5), чісйдо (2ІР(Ф) 162), око (4С31; 4НДХШІІ290) тощо.

Іменники колишньої *-]б-основи послідовно мають флексію -е, напр.: горg (2ІР(Ф)161), с@диmg (4ІР(Ф)262), морg (3Д192; 4ГБ8), лицg (3У18), на полg (1ІР(Ф)292) і под. Іменники, основа яких закінчується на [ц], так само мають закінчення -е, як-от: "йцg (1РБ277), лuцg (1 Др24), ^Лтщ (4ІР(Ф)258^сірді^ (1Д274) та ін.

Іменники колишніх основ на приголосні М-, *-п- приймають флексію -а (-", -#), напр.: М' (4ГБ9), дит# (3ПП234), лроча (1РБ88), їм" (1РБ278), агн# (3СтС211), овча (3Тс124), на wсл" (1Др24) і под.

Деяку варіативність у закінченнях спостерігаємо в іменниках середнього роду однини на зразок зілля, життя. Так, більша частина таких іменників має закінчення -ї^, як-от: стрhтgнїg '_і.Тс157), пипщ (1Ру257), знaмgнпg (4Бр16), кptmgнпg (4С37), посланіЈ (ЗУЛ21), wбaвлgнпg (1РБ5), на закланїg (1РБ99), за лпumgнїg гркховь (2РК54). І.Керницький спостерігає вживання форм на -ие головним чином у пам'ятках релігійно-повчального змісту, а також зрідка й у приватних документах XVI ст. [7, с. 69]. Проте подеколи фіксуємо форми з -" (-#) (без подвоєння попередніх приголосних), напр.: на ислигован" (2РБ246), на чgстован# (2РК55), до- рогоg камкн# (3ПП81), затмgн" (4НДXVII398). Нове закінчення -'а виникло, на думку науковців, "чи то внаслідок аналогії до відміни іменників типу теля, ягня, чи то внаслідок синтаксичної аналогії до форм родового відмінка однини" [7, с. 66]. Але, як зазначає В.Передрієнко, написання з одним приголосним ще не свідчить про відсутність подовженої вимови в живому народному мовленні, бо писарі далеко не завжди уміли відтворювати цю вимову [8, с.108]. Форми із закінченням -е, властиві галицько - буковинській групі південно-західних говорів [2, с. 188], в аналізованому матеріалі трапляються досить рідко, напр.: казане (3УЛ22), скрgготанg (4С27), коркне (4С31), камкне (4НДХУІІІ398). Ця флексія не є збереженням давнього закінчення -bje, властивого в минулому окремій групі іменників середнього роду. У південно-західних говорах флексія -'е - новотвір. Виникла вона через фонетичні причини (заміна 'а > 'е після м'яких приголосних і шиплячих узагалі характерна для фонетичної системи цих говорів) із також порівняно нової флексії -'а, яка свого часу витиснула давню флексію -'е [2, с.191].

Іменники середнього роду колишньої *-0, * -jo-основи в родовому відмінку однини характеризуються переважно закінченням -а(-я), напр.: лкта горачого (2Др61), оучили 3eh3do4gmcmea (2Т14), л колкна Аилскаго (2П57), до щкла (2Тс142), л стада (1ІР(Ф)292), м#са (1Ру256), с... мкста (31111112), л жита (1Д9), з'мор" (4НДХУІІ397), плод чрgвa (2ІР(Ф)163), нк тбла (2РБ202), л колкна (2РБ343) і под.

Із закінченням -# (-") мали б виступати форми na4g сілнца (4ІР(Ф)258), Л сілнііг- (1Д7), л лица (1РБ14), ctp^ifa (2РБ200). Проте ствердіння африкати [ц], як і у випадку з іменниками чоловічого роду, спричинило відмінювання цих лексем за зразком твердої групи, тобто із флексією - а. Щоправда, в рукописах зафіксовано кілька прикладів, які порушують зазначену тенденцію, порівн.: зъ "йц" (1РБ277), а.тг.ц" (2РБ246), до мксц" (2УЛ415), з мксц# (1Тс170). Але таких прикладів небагато. У рукописному збірнику І.Яремецького-Білахевича засвідчено ще кілька випадків сплутування закінчень. Так, за аналогією до іменників середнього роду м'якої групи флексія -" виступає в іменниках