374 = 375]. Самі священики відзначили, що для розвитку релігійно-молитовного настрою потрібні, перш за все, осмисленість і зворушливість церковної служби загалом і проповіді зокрема. А це виключає поспішливе, недоладне буркотіння, що зливається часом у суцільний гомін і, навпаки, різкі зміни темпу в сусідніх фразах. Тому уповільнену, малозмінну вимову церковної проповіді пояснюємо насамперед функціональним призначенням такого тексту. За визначенням Т.Біленко, "проповідь слова Божого - це дійство сакральне, воно пробуджує душі саме тому, що через людські уста доноситься святе, а не земне" [1, с. 9].
Умови реалізації та функціональне призначення сектантської проповіді відрізняють її від церковної. Специфічним є, за визначенням психологів, процес трансформації - перетворення негативно забарвлених, гнітючих емоційних станів у позитивно забарвлені, світлі, радісні: "наприклад, у православному і католицькому культі він не такий екстатично- інтенсивний, більш спокійно-умиротворений порівняно з культами деяких сектантських угруповань" [4, с. 77].
Нагнітання емоційної напруги, її бурхлива розрядка як кульмінація емоційного збудження (зазвичай під час спільної молитви) і домінування спокійних емоцій під завершення культової відправи - це ті риси, що позначаються і на особливостях виголошення проповіді. Так, загальний уповільнений темп сектантської проповіді зумовлений насамперед імпровізованим характером її виголошення - пастор хоча й заздалегідь продумує і готує текст, але не читає його. А певні зміни темпу пов'язані, безперечно, з підвищеною емоційністю всієї культової відправи, наявністю в тексті проповіді чималої кількості прикладів із власного життя проповідника або його особистих спостережень, емоційним залученням аудиторії тощо. Крім цього, для сектантської проповіді, як загалом і для всього культового дійства в неохристиянській церкві, властиве тісне переплетення релігійних і світських елементів, богослужіння і шоу.
Отже, аналіз часових характеристик проповіді різних типів показав існування певного темпорального діапазону - уповільненого й середнього темпів. Різниця між типами проповіді виявляється у ступені варіативності темпу впродовж виступу. З погляду сприйняття темп - величина не абсолютна, а відносна. Слухач сприймає не абсолютні показники темпу, а його змінність або стабільність. Саме характер темпу є величиною функціонально значущою. Темп церковної проповіді визначаємо як рівномірний, плавний як за характером розподілу в окремій фразі, так і в межах усього тексту. Темп протестантської проповіді визначено як уповільнений, але змінний, що наближає його до темпу текстів, начитаних дикторами. Темп проповіді, виголошеної диктором, є дещо пришвидшений і змінний щодо темпу проповіді, виголошеної священиком. Варіативність темпу в таких текстах зумовлена, з одного боку, наявністю різних за тривалістю пауз, а з іншого - прискоренням артикуляції при вимові довгих ритмічних груп, що передають менш важливу інформацію, та уповільненням швидкості артикуляції коротких чи середніх ритмічних груп, що містять важливу інформацію.
Виклад матеріалу в реалізації дикторів характеризують значна варіативність тривалості складів в окремих фразах і протиставлення тривалості наголошеного / ненаголошеного складів. У церковній і сектантській проповідях ці показники значно менші, що й відображається на своєрідності часової організації тексту. Час звучання промінантних складів (1-го наголошеного, наголошеного складу акцентно виділеного слова й абсолютно кінцевого складу) в проповіді, виголошеній священиками, перевищує такі ж показники в текстах, начитаних дикторами. А тривалість передпаузальних складів виявилася довшою у текстах, виголошених пасторами. У церковній проповіді спостерігаємо порушення тенденції подовження передпаузальних складів, оскільки останній наголошений склад синтагми перебирає здатність подовжуватися на себе. Відносні показники тривалості промінантних складів протестантської проповіді близькі до показників проповіді, виголошеної священиком.
Отже, аналіз просодичних характеристик проповіді різних типів засвідчує: проповідь, виголошена священиком у церкві, як жанр релігійного стилю має цілісну виразну інтонаційну структуру, що відображено, зокрема, і в часовій її організації. Особливості виголошення протестантської проповіді наближені до правил реалізації сучасного усного виступу (представлені, зокрема, у вимові дикторів радіо), хоча і зберігають основні темпорально-ритмічні ознаки власне
Література
Біленко Т. Феномен слова в християнському культі України. - Дрогобич, 1993. - 96 с.
Галяшина Е.И. Прикладные основы судебной фоноскопической экспертизы // Теория и практика судебной экспертизы. - СПб: Питер, 2003. - С. 9-212.
Комарова И.А. Конечное продление в различных жанрах речи и музыки // Проблемы фонетики - IV. - М.: Наука, 2002. - С. 157-169.
проповіді: повторювання однотипних акцентних фігур, уповільнена вимова, однотипність пауз тощо. Тобто, попри існування загальної інтонаційної моделі проповіді, спостерігаємо певні відмінності у функціональному навантаженні просодичних характеристик, що залежить від різних соціальних факторів, зокрема: конкретної ситуації мовлення, соціальних ролей співрозмовників у цій ситуації, індивідуальної настанови мовця, його мети у визначеному комунікативному акті.
Москалець В.П. Психологія релігії. - К.: Академ- видав, 2004. - 239 с.
Настольная книга священнослужителя: В 5 т. - М.: Изд-во Моск. Патриархии, 1977. - Т. 1. - 618 с.; 1986. - Т. 5. - 814 с.
Норт С. Проповедование: человек и метод: Интенсивное изучение подготовки и чтения проповеди. - Донецк: Изд-во "Libre" Духовного центра "Благовест", 2002. - 228 с.