У деяких роботах створення абревіатур такого типу відносять до так званого фонетичного словотвору, коли "нові слова можуть створюватися шляхом зміни звукового складу словникових одиниць, що існують у мові" [13, с. 117], наприклад, цар з цьсарь, чан з дъщанъ та ін. Однак і це твердження навряд чи можна вважати вдалим, тому що фонетичне варіювання (саме як фонетичне варіювання треба інтерпретувати ситуації дієретичної зміни слова) не може бути джерелом розпаду семантичної тотожності слова вже тому, що фонеми "розрізняють не зміст (семантику), а звучання слів" [16, с. 112]. Тому й фонетичне варіювання є тільки фактором "перекручування", видозміни звучання слова, але не виникнення на його базі нової лексеми. "Зовсім неправильним, механістичним і поверховим, - писав А.І. Смирницький, - є твердження, що нібито заміна [о] у рос. стол на [у] дає слово стул: така заміна сама по собі є лише перекручуванням слова стол, власне його звукової оболонки, але не перетворенням одного слова на інше" [16, с. 112]. Для того, щоб відбулася трансформація одного з формальних варіантів слова в самостійну лексему, необхідно, щоб за ним закріпилося нове значення, яке відрізняється від значення інших варіантів. Наприклад, для того, щоб слово радіостанція/рація "розпалося" на дві лексеми, необхідно, щоб, по-перше, на базі його значення "станція для передачі звуків та інших сигналів по радіо" виникло значення "переносна радіостанція", а по-друге, - щоб надалі це значення пов'язувалося лише з одним із формальних дублетів цього слова (рація). Однак у цьому випадку не фонетичний, а саме семантичний розвиток слова є джерелом для розпаду його тотожності.

Тому треба погодитися, що скорочені утворення "є чимось проміжним між самостійними похідними словами і фонетичними варіантами співвідносних твірних слів". Вони помітно відокремлюються від співвідносних твірних, повних слів у стилістичному розумінні, мають розмовний або просторічний характер, а в ряді випадків відрізняються від останніх своїми граматичними, морфологічними ознаками. Однак за своїми лексичними ознаками вони дублюють співвідносні з ними повні слова (виділено нами - В.Т.)" [13, с. 132-133]. Зазначимо, що навряд чи стилістичне розходження або морфологічне варіювання без семантичної розбіжності є достатнім стимулом для розпаду тотожності слова. Більше того, у науці укріпилася абсолютно справедлива думка, що стилістична диференціація при семантичній ідентичності є вираженням так званої "характерологічної функції варіантів (виділено нами - В.Т.)" [3, с. 9], а не окремих слів. Саме тому ми і вважаємо, що абревіатура, створена на базі одного слова, це лише формальний варіант (точніше - дублет) цього слова, оскільки вона має тотожні з ним - лексичне значення, набір граматичних значень та синтаксичних позицій, наприклад: треба викликати спеціаліста - треба викликати спеца. Сама ж абревіація твірного слова зумовлена потребою не нової номінації, а економії мовних засобів, вона базується на тому, що, як твердив М.О. Луценко, "інформативність у слові (ширше - синтагмі) знижується від початку до кінця (відповідно - зростає структурна роль елементів) - напрямку, якому підкоряється <...> і звичайний порядок розташування службових морфем у слові" [10, с. 32].

Але таку ж саму ситуацію ми маємо й у випадку з іншим типом абревіатур, тобто абревіатур, що виникли внаслідок імплікації, скорочення словосполучення, наприклад: машинописне бюро > машбюро, наркотична залежність > наркозалежність. Деякі лінгвісти вважають, що "словотвірна пара словосполучення - абревіатура розширює сферу синонімії" [7, с. 9]. Інтерпретування різниці між варіативністю та синонімією вже давно спричинило палкі дискусії в лексикології (для ситуацій опису так званих словотвірних варіантів типу вовчиця - вовчиха), у фразеології (як у бога за пазухою - як у бога за плечима) та ін. Треба зазначити, дійсно, відношення варіативності та синонімії мають одну природу (тотожність семантики), але різняться статусом одиниць, що протиставляються, у системі: варіанти (дублети) є мовленнєвими реалізаціями однієї одиниці, синоніми - різних. На перший погляд, саме останній тип одиниць ми маємо, коли звертаємося до аналізу словотвірної пари "словосполучення - похідна абревіатура". Дійсно, традиційно компоненти цієї пари вважаються різними мовними одиницями. Але чи так воно є насправді? Саме визначення, чим є абревіатура у відношенні до твірного