УДК 81'37

Мочалова Н.С.

КОНЦЕПТ БІЛЬ У МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

АНДРІЯ ГУДИМИ

У статті розглядаються питання дослідження індивідуального стилю, виокремлення та аналізу ключових концептів індивідуально-авторської картини світу. Також приділено увагу механізму реалізації категорії індивідуального в концептах через індивідуально-авторські асоціації та прирощення смислу. Розглядається взаємозв'язок елементів загальнонаціональної картини світу та індивідуально-авторської картини світу Андрія Гудими.

Ключові слова: індивідуальний стиль, концепт, картина світу.

В статье рассматриваются вопросы исследования индивидуального стиля, выделения и анализа ключевых концептов индивидуально-авторской картины мира. Также уделяется внимание механизму реализации категории индивидуального в концептах через индивидуально-авторские ассоциации и наращение смысла. Рассматривается взаимосвязь элементов общенациональной картины мира и индивидуально-авторской картины мира Андрея Гудимы.

Ключевые слова: индивидуальный стиль, концепт, картина мира.

The article touches upon the problems of individual style investigation, singling out and analyzing of the key concepts of individual world-view in modern Ukrainian linguistics. It also deals with the inquiring into the question of individual meaning realization mechanism via individual associations and meaning augment. The interconnection between the elements of individual Andriy Hudyma's and Ukrainian national world-view is also examined.

Keywords: individual style, concept, world-view.

Одним із актуальних завдань сучасної мовознавчої науки є дослідження мовних картин світу, концептів, мовної особистості. Одним із шляхів вирішення цього завдання є вивчення мови художніх творів, так як мовна особистість письменника розкривається через мову його художніх творів, відбір ним зображальних засобів із загальнонаціонального мовного фонду та їхнє художнє осмислення, тобто індивідуальний стиль.

Залучаючи дані суміжних наук, зосереджуючись на антропоцентричному підході до вивчення мовних явищ, лінгвістична наука через дослідження індивідуальних стилів здійснює вирішення декількох завдань: визначення взаємовпливу людини й мови, впливу митця слова на зміну норм рідної мови, розкриття її можливостей і ресурсів [7, с. 110]; визначення тенденцій у розвитку стильової норми мови художньої літератури [6, с. 113]; вирішення прикладних завдань, пов'язаних з методикою викладання української мови, вихованням духовної зрілості, що веде до самовизначення людини як члена єдиної мовно-культурної спільноти.

Останнім часом у науковій літературі з' явилось багато досліджень індивідуальних стилів різних українських та зарубіжних письменників, виконаних авторитетними й молодими вченими: Т. Шевченка (Мойсієнко А.К., Слухай Н.В., Мосенкіс Ю.А., Січкар С.А.), О. Гончара (Сологуб Н.М., Щербачук Л.Ф.), В. Винниченка (Науменко Л.О.), М. Коцюбинського (Скачков А.Ю., Форманова С.В.), Є. Гуцала (Шуляк С.А.), В. Шевчука (Переломова О.С.), В. Стуса (Данильчук Д.В.), С. Гординського (Півень В.Ф.), М. Зерова (Зіневич Л.В.), О'Генрі, Е. Кестнера, А. Чехова (Пєсоріна Л.М.), Б. Чи- чибабіна (Нестеренко К.В.) та ін. Вивчення індивідуальних стилів окремих письменників спирається на теоретичні та методологічні положення, викладені в роботах таких мовознавців, як В.В. Виноградов, С.Я. Єрмоленко, В.В. Жайворонок, О.О. Потебня, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицька та ін.

Вивчення індивідуального стилю письменника, який є «одним з виразників духовності нації» [7, с. 110], передбачає вивчення індивідуальної мовної картини світу, що є відображенням зв'язку мови й мислення, мови й національної культури. Виділення ключових концептів в індивідуальній мовній картині світу - це перше, на що спрямовують увагу дослідники індивідуальних стилі. У цьому вченим допомагають дані лінгвокультурології та лінгвокогні- тології, які доповнюють одна одну, так як лінгвокультурологія прагне знайти спільне в загальнонаціональній мовній картині світу та індивідуальній, а когнітивна лінгвістика акцентує увагу на їхніх відмінностях.

Власне, термін «індивідуальний стиль» трактується в мовознавчій літературі як «ідейно- художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез виражальних засобів» [11, c. 6]. Індивідуальний стиль постає з ідіолекту. Своєрідність відбору мовно-виражальних засобів передбачає, перш за все, пошук індивідуального в зіставленні із загальним, розмежуванні характеристик загальномовного континууму та індивідуально- авторського світобачення. Індивідуальне проявляється насамперед в аксіологічних судженнях, що відіграють важливу роль у пізнанні «різновидів комунікативних стратегій» та «розкритті закономірностей зв'язку мови й мислення» [6, c. 113]. Виділення в індивідуально-мовній картині світу індивідуалізаційної семантики й естетики слова або концептуальних індивідуально-авторських прирощень смислу, індивідуального змісту образу й особливо індивідуальних оцінних значень, що дотепер залишається не до кінця розв' язаним завданням, допомагає визначити систему морально-етичних цінностей письменника [10, с. 4].

Звичайно, будь-яка індивідуальна мовотворчість підкоряється законам загальнонаціональної мови, тому письменник актуалізує ті окремі загальномовні значення мовних одиниць, що становлять особливу вагу для нього особисто. Через індивідуально-авторські асоціації відбувається нашарування індивідуальних смислів на загальномовні (об'єктивно-мовні) значення, шукаючи нові форми (образи), письменник розкриває взаємодію загальномовних та індивідуально-авторських значень у слові. Така взаємодія має на меті розкриття «експресивних потенцій слова» та «реалізації його семантико- стилістичного ефекту» [7, c. 109].

У художньому ідіолекті Андрія Гудими особливу роль відіграють ті одиниці мови, що передають почуття, емоції, внутрішній світ людини. Відбираючи засоби із загальномовного фонду, письменник прагне відшукати такі мовні форми, які б допомогли створити образи неабиякої емоційно-експресивної сили, передати авторську цільову настанову. Надзвичайна увага до найтонших душевних поривань людини веде автора «вглиб» почуття, спонукає до споглядання світу крізь призму внутрішнього, крізь переплетіння почуттів, емоцій переживань, думок, схованих в «потаємках душі».

Як елемент парадигми страждання, що посідає чільне місце в творчості багатьох українських письменників [1], біль займає свою позицію серед головних психофізіологічних ознак української ментальності. Універсальними ознаками болю є такі його особливості, що пов'язані з характером почуття