Заклик письменника: Озирнімося довкола, піднімімо больовий поріг до висоти серця свого - показує біль як всеосяжне почуття, виступає в ролі центральної світосприймальної метафори, служить виразником художньо-естетичного кредо митця. Таке бачення одного з центральних компонентів внутрішнього світу людини цілком узгоджується із загальною ідеєю української душі, в якій споглядальних настанов більше, ніж активних [8]. Якісної зміни внутрішнього світу, яка спрямована на перетворення себе, а не зовнішньої дійсності, достатньо, щоб зберігся баланс між контемплятивними й активними світосприймальними настановами.

Досліджуючи смислову глибину поняття «біль», А. Гудима шукає засоби розширення асоціативного поля лексеми біль. Найпоширенішим асоціатом, що розкриває семантичну структуру та концептуальні ознаки болю, є вогонь. Внутрішня форма створених автором з його допомогою образів базується на різних характеристиках вогню, які мають як об'єктивний характер, так і міфічно-символічний, що походить від давніх уявлень українського народу про стихію вогню та біблійних образів. Розкриття концептуальних ознак болю автор здійснює й за допомогою традиційних епітетів та метафор: пекучий біль, пекельний біль, пекти душу, допікати до живого. Символічне біблійне значення вогню як сили, що знищує все нечисте втілено в образах, що розкривають почуття болю як дію, ознаку совісті: сахнув полум 'ям і випалив болюче місце, аж знак лишився: - Якою міркою міряєш, Ганю, такою і тобі відміряють [4, с. 386]. Тут присутня авторська сполука спалах болю, що асоціюється із психічною активністю людини, душевними переживаннями взагалі: В душі перегоріло, перетліло. Ота бравада при зустрічі - то останній спалах болю, а може й сорому [5, с. 339].

Ще одним явищем об'єктивної дійсності, через зіставлення з яким А. Гудима передає суть болю, є вода. «Водні» метафори розкривають ціннісне осмислення автором конкретно- чуттєвих предметів та перенесення їхнього емотивного змісту в площину внутрішньо- почуттєвого: слова парубка торкнули в грудях щось болюче, і розіллявся той біль по всій душі [4, с. 198]; щемкий біль розтікався по тілі, поки до тла не витиснув оціпеніння [2, с. 247]; А душа розкрилась і розхлюпала біль тут, у автобусі [5, с. 320]. Глибокі асоціативні зв'язки почуття болю, створені у свідомості автора, з такими протилежними стихіями, як вогонь і вода, допомагають виявити й увиразнити дуалістичну природу болю, що виражається у ряді протиставлень: внутрішній - зовнішній (або виражений і невиражений зовнішньо) біль, фізичний - душевний біль, «індивідуальний» - «загальний» біль, «правильний» (біль-істина) - «неправильний» біль (біль-в-собі). Про індивідуальний і загальний та фізичний і душевний біль йшлося вище. Зупинимось детальніше на внутрішньому - зовнішньому та правильному - неправильному аспектах почуття.

Як глибоке інтраверсійне переживання біль проявляється у таких мікроконтекстах, що позначені семантикою імпліцитного, прихованого, відсутності акустичного чи кінетичного вираження почуття. Інтимний характер такого болю зумовлює його локалізацію в серці (душі), очах: біль стиснув серце, з очима, повними болю та журби, німий біль, притамований біль, невимовний біль, тамувати біль; складати в душі своїй болі, у серці своїм - щодня смуток [4, с. 532]; Дикий біль, що підкочувався з грудей, загус у пересохлому горлі [4, с. 10]. Зовнішній біль передається за допомогою міміки, жестів, локалізується на обличчі, вустах: болісна гримаса; болісно скривився; І душа стислася, мов пружина, і за мить той біль вже закипів на вустах - важкий і нестримний [3, с. 241]. Традиційний епітет загуслий реалізується у формі порівняння: ніби видихнула згусток болю.

Усіляко акцентуючи увагу на ціннісному компоненті концепту «біль», А. Гудима не міг не звернути увагу й на критерії визначення «правильного» почуття. І знову ж таки, для цього він залучає «вогняні» метафори й порівняння. Така ознака вогню, як тепло, стає однією з ключових у розрізненні болю-істини та болю-в- собі, тобто «правильний» біль має семантичні характеристики «тепло», «вогонь», тоді як «неправильний» - чітку їх відсутність: Демчук скривився від якогось внутрішнього болю й остуди [2, с. 258]; Кожна вавка - як той вогонь - доти пече, поки не згасне [4, с. 522]; До болячого ще й гаряче додалось [4, с. 456]. Семантика повноти - порожнечі також присутня в образах, що розкривають сутність болю-істини і болю-в-собі. Смисл повноти життя як нагороди відрним бере свій початок із Святого Письма, на цю символічну ознаку й посилається А. Гудима: спочатку відчув у грудях тупий біль, затим дивну порожнечу [4, с. 95]; Юльці боліло [...] Вона тупіла з болю, кривди [5, с. 472].

У зв'язку із цим можна прослідкувати ще одну концептуальну ознаку болю: семантичний компонент «життя» («життєва сила», «життєдіяльність»), що теж виражається через асоціативні зв'язки із вогнем: Нічого не відчували - ні болю, ні судоми, ні душевного вогню [4, с. 189]; У руках, ніби проростаючи з них, поблимувала воскова свічка. З-під однокрилого оранжевого метелика раз по раз викочувалося по сльозині й [...] стали скрапувати просто татові на руку. Від цього не пекло йому й не боліло [4, с. 528]. Загальномовний епітет животворний письменник перетворює на живчик