П.С. Дудик наголошує, що неповнота речення є явищем мови, тобто має «граматичний характер». Досліджуючи явище неповноти з погляду функціонування неповних речень у діалогічному й монологічному мовленні, учений доходить до висновку, що з-поміж таких речень слід виділити такі структурно-граматичні різновиди: а) двоскладні речення без підмета; б) двоскладні речення без присудка; в) неповні односкладні речення без головного члена або його частини; г) неповні двоскладні й односкладні речення без додатка; ґ) неповні двоскладні й односкладні речення без обставини; д) неповні речення, що є частинами складних речень; е) неповні речення без означуваного члена (підмета, додатка) за наявності означення; є) неповні речення без кількох членів у діалогічній і в монологічній мовах. Еліптичні речення виділяються як особливий різновид неповних простих речень.

Аналіз науково-теоретичної літератури засвідчує, що опертям виділення неповних речень є «випущення», «пропуск» якогось члена речення, головного чи другорядного. Але цей «пропуск» не дозволяє вважати такі речення «ущільненими». Вони, як і повні речення, виконують відповідні комунікативні функції, уживаючись у мовленні як самодостатні. Щодо пропущених елементів мовлення, то вони, здебільшого, до їхнього пропуску вже були виражені в одному з препозитивних речень або їхніх частин, тому постають у свідомості мовця, слухача, читача: Деколи пташина прилітає, сідає навпроти вікна на гілячці дерева. Погойдуючись, цівкає до Порфира (О. Гончар); Я сидів під яблунею, а вона - на порозі... (Б. Харчук). Звичайно, «зміст неповного речення не обмежується... самою тільки семантикою членів, з яких складається неповне речення і які виражені в ньому лексично і граматично» [7, с. 147], оскільки його завданням є реалізація ситуативно- прагматичних інтенцій. Водночас цілком зрозуміло, що неповне речення не зовсім зрозуміле без попередніх, у яких наявний пропущений член. Розгляд таких утворень відокремлено від інших речень засвідчує, що неповним реченням властива смислова недостатність, недовершеність.

Отже, самі по собі неповні речення ніколи не мають відносно закінченого смислу. Неповнота їхнього змісту сполучається з неповнотою складу. «На обох цих ознаках - смисловій і граматичній неповноті - загалом ґрунтується й саме поняття неповного речення» [7, с. 147].

Щодо суто формально неповних речень, тобто неповних за складом, але семантично повних, зрозумілих без інших речень, то такі речення в лінгвістиці іменуються еліптичними. Їх виділення з-поміж інших неповних уперше теоретично обґрунтувала І.О. Попова [16].

Немає жодних сумнівів, що такі конструкції є еліптичними, тому їх можна кваліфікувати як формально неповні, підтвердженням чого постає формальний склад речення.

Особливу групу становлять речення типу Води! Документи! Спокійно! Вогонь! Назад! Кроком руш! Посвідчення! Перепустку!, які є «формально-еліптичними, а по суті повні іменні структури» [16, с. 226]. Ми не беремо до уваги мовні одиниці, що виражають привітання, прощання, подяку тощо, які, на нашу думку, є «скам'янілими» формами, стійкими фразеологічними сполуками. Речення ж, які виражають наказ, прохання, заклик, пораду, ми будемо вважати еліптичними. Структурно вони реалізовані найчастіше одним словом, яке виконує функцію додатка чи обставини. «Обставини або додатки в реченнях цього типу виражають те, що знаходиться в центрі уваги співрозмовників, називають те основне, головне, що змінюється від мовця до мовця, що слід у даній ситуації сказати» [7, с. 228]. Лексично тут репрезентовано не дію, а лише ті об' єктно-обставинні елементи думки, що їх характеризують.

Здебільшого такі речення структуруються (незважаючи на їхню семантику):

іменником у родовому відмінку з прийменником або без нього: Води! До зброї!;

іменником у знахідному відмінку без прийменника або з прийменником: У клас! Вашу руку! На роботу! Документи!;

іменником або субстантивованим словом в орудному відмінку: За мною!; рідше іменником у місцевому відмінку: По конях!;

прислівниками у формі вищого або нульового ступеня зі значенням якісної ознаки дії, а також обставинними прислівниками: Вільно! Тихіше! Назад!;

сполученням іменника в родовому відмінку із заперечно-підсилювальною часткою ні: Ні з місця! Ні кроку назад!.

Іншу групу формально неповних, а семантично повних становлять речення з пропущеним підметом. Виходячи з концептуального тлумачення структури речення, у якому присудок виражається дієвідмінюваною формою особового дієслова, таке речення повинне характеризуватися наявністю позиції підмета, тобто бути двоскладним. За формальним заповненням позиції підмета подібні утворення можуть бути розгорнутими й еліптичними [20, с. 66-67]. Опущення підмета в реченнях, де основне смислове навантаження несе особове дієслово, уможливлює виділення саме еліптичних речень з пропущеним підметом.

Форма дієслова вказує, яка особа виконує цю дію: означена, неозначена, узагальнена: Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л. Костенко); Подбати мушу про якусь копійку (Л. Костенко); Весною в селі встають рано (Г. Тютюнник); Йому скрутили руки і здали (Л. Костенко); Сім раз відмір, один відріж (Нар. тв.).

У традиційному мовознавстві подібні речення розглядаються як односкладні. До еліптичних їх можна віднести на підставі імпліцитності підмета з чітко окресленим виявом формального заповнення лівобічної синтаксичної позиції, але на рівні мовлення подібні утворення є регулярними з незаповненими лівобічними позиціями. Це