До такого типу утворень наближається ще одна група формально неповних, але семантично повних конструкцій - складові частини полі- предикативного речення, у яких одному з компонентів притаманне подібне вираження.

Питання про статус речень з кількома присудками досі не вирішено. Це зумовлено тим, що сьогодні актуальними постають проблеми синтаксису однорідних членів речення в логічному, формальному, комунікативному та інших вимірах: визначаються нові диференційні ознаки однорідних членів речення, з'ясовується характер їх впливу на структуру речення, досліджуються засоби вираження відношень між однорідними членами в межах певного сурядного ряду та інші.

Місце речень з однорідними присудками в опозиції «просте речення / складне речення» різні дослідники визначали неоднаково. Уперше на специфічність таких речень мовознавці звернули увагу ще в ХІХ ст. Свого часу М.І. Греч багато уваги приділяв «змінам» складних речень; однією з таких змін було злиття речень. Оскільки речення з кількома присудками є результатом «злиття» простих речень (про що можна здогадатися з використаного М.І. Гречем терміна «злиття речень»), імовірно, учений вважав їх своєрідними складними, однак самої кваліфікації лінгвіст не дав (за [11, с. 37]).

Ф.І. Буслаєв у своїй «Исторической грамматике», як і М. І. Греч, не оминає проблему «злиття речень». Але якщо М.І. Греч назвав член речення, що залишився один після «злиття» кількох, спільним, а ті, що ввійшли до складу новоствореного речення, кваліфікував як різні члени речення, то Ф.І. Буслаєв сурядні сполучення з кількох підметів і присудків окреслював як «злиті підмети», «злиті присудки» тощо [3, с. 287]. З цього випливає, що речення має один «злитий присудок», і тому постає простим. Саме в такому плані трактує їх О.О. Шахматов, який виділяє «двоскладні речення зі злитими присудками». Учений наголошує, що слід називати «злитими присудками сполучення двох або кількох присудків, що належать до одного підмета; ці присудки можуть бути поєднані між собою єднальними паузами або сполучниками єднальними, протиставними, розділовими» [19, с. 234].

У лінгвістиці ХІХ-ХХ ст. постав ще один погляд на такі речення. Його обґрунтував О.М. Пєшковський, який запропонував найде- тальніший опис речень такого типу, а також глибокий аналіз їхніх семантичних та інтонаційних особливостей. Учений виділив подібні утворення як особливий тип речень. Лінгвіст не вважав такі речення простими, тому що однорідні присудки, які складають сурядне сполучення, не являють собою одного поняття й одного структурно-функціонального члена речення. Не відносить він їх і до складних з огляду на те, що «речення ці такі ж давні, як і «незлиті» [14, с. 453-454].

У сучасній лінгвістичній науці речення з кількома присудками здебільшого кваліфікують як ускладнені прості речення (М.У. Каранська [10] та ін.) або складні (В.А. Бєлошапкова [2], Г.О. Золотова [9] та ін.). Інтерпретація речень з кількома присудками при одному підметові як простих речень спирається на принцип однорідності - «однакового відношення двох чи більше членів речення до будь-якого іншого члена» [17, с. 461]. (З проблемою однорідних присудків пов'язане концептуальне розмежування понять однорідності й ряду, оскільки ряд може об'єднувати й неоднорідні компоненти: Василь повернувся аж вранці і стомлений (М. Хвильовий). У цьому реченні компоненти вранці і стомлений утворюють ряд функційно різних величин - обставина часу й означення (цілком можна розглядати останній компонент і як окремий предикат: Василь був стомлений і як дуплексив на семантико-синтаксичному рівні: Василь повернувся стомлений)).

Просте і складне речення являють собою предикативні синтаксичні одиниці різного формального статусу: моно- і поліпредикативні. Оскільки носієм предикативних категорій найчастіше постає присудок, то є підстави вважати конститутивним елементом тільки присудок. Звідси цілком логічно випливає, що речення з кількома присудками є поліпредика- тивним, складним, оскільки в ньому кілька разів виражено категорії модальності та синтаксичного часу.

Якщо присудок вважати вершинним елементом, який є носієм структури пропозиції, то цілком доречно відносити речення такого типу до складних: скільки присудків, стільки й пропозицій. Досліджуючи явище однорідності в аспекті логіки, І.К. Кучеренко аргументує, що «хоча в реченнях й один суб'єкт, логікою доведено існування складних суджень з компонентами, які виступають у «скороченому» вигляді» [11, с. 35].

Сьогодні поширеною є думка лінгвістів про те, що не можна вважати речення з кількома присудками простими, особливо в тому разі, коли присудки виражають різні видові й часові значення: Вона росте, завтра буде вишенька (Л. Костенко); Навпроти тебе маленька вперта людина, затерпла в своїй насторозі, з голодом втраченого раю в очах... Мав і втратив (О. Гончар). Не постають простими також речення з присудками, вираженими різними морфологічними формами (наприклад, дієслівний простий + складений іменний присудок): Поки що вітер був несильний і дув із захід сонця (Д. Міщенко); Він був старий і плакав не про нас (Л. Костенко).

Відмінність таких речень від конструкцій з однорідними присудками полягає також у тому, що в реченні з кількома присудками кожен центр характеризується власним набором синтаксичних зв'язків та відповідним комплексом семантико-синтаксичних відношень. «Завдяки своїм другорядним членам при кожному присудкові, реченням висловлюється не одне повідомлення, а кілька - як у складному реченні» [10, с. 94]. А тим паче речення складне, коли присудок або члени групи присудка, або вся частина мають при собі підрядні предикативні частини: Заболотний збігає по трапу