Для більшого переконання звернемося до так званих парцельованих конструкцій, які є «однорідними по відношенню до базової конструкції» [15, с. 291]: Мовчать хлопці. Слухають літак, що десь високо між сузір 'їв іде (О. Гончар); Вона відчіплювала дротяну дужку від вуха. Скидала окуляри. Клала їх на підвіконня (Б. Харчук). Такі утворення засвідчують протилежну проти «злиття» речень тенденцію, тобто ці новоутворені частини могли б бути частинами одної цілісності, але з певною стилістичною метою виділяються в окремі речення. Такі конструкції підтверджують той факт, що присудки із залежними компонентами або навіть без них можуть існувати як окремі речення, а отже, і бути предикативними частинами складного речення.

А.П. Загнітко виділяє ще проміжний, або перехідний, тип речень, які не можна віднести ні до простих, ні до складних. Це так звані «моносуб' єктні структури», до яких належать речення з підрядним і сурядним зв'язком, тому що «речення з сурядними і підрядними сполучниками не можуть належати до однієї множинності, оскільки підрядний сполучник у переважній кількості випадків детермінує відповідний тип семантико-синтаксичних відношень поєднуваних компонентів, що за своїм виявом є самостійними предикативними частинами» [8, с. 238-239]. Структури з підрядним типом зв'язку виражають залежність предикативних частин, і тому такі утворення належать до складних речень: Степан не пішов на заняття, оскільки почував себе недобре (В. Підмогильний); Я напишу листа, коли повернуся в місто.

Аналіз речень з кількома присудками дозволяє констатувати їх складність [12]. При цьому кожна частина, яка складається з присудка із залежними членами або без них, є неповною з пропущеним підметом, що визначається з попереднього контексту. Кожну з таких предикативних частин можна розгорнути в речення повного складу, але з огляду дії закону мовної економії такі конструкції постають як неповні. Подібні утворення є «економними» й постають «найкоротшим» засобом передачі більшого обсягу інформації.

Ще меншу групу становлять речення з еліпсисом іменника в ролі додатка (за наявності залежного від нього означення). Уявлення про лексично невиражений об' єкт чи знаряддя дії в таких конструкціях установлюється з їх змісту й будови, підказується досвідом: А я тебе своєю власною заріжу. Звичайно, прикметник власною близький у цьому разі до субстантивованих слів, але на лексико-синтаксичному рівні він зберігає свою атрибутивну залежність: синтагматично спільний стрижневий компонент наче вмонтований у його семантику з огляду валентності предиката заріжу, що передбачає наявність такого предиката-інструменталя.

Отже, існування опозиції повне / неповне речення дає підстави вилучити неповні конструкції взагалі з системи речень через притаманну їм ознаку мовленнєвості, несистемності. Специфіка повних речень полягає в тому, що кожна їхня позиція матеріально виражена. У неповних реченнях, побудованих за тією самою моделлю, опущені позиції словесно не окреслені. Безпосередній вияв пропущеного члена ґрунтується або на внутрішніх показниках речення (форми слів, що утворюють синтаксичну ситуацію граматичним значенням), або на зовнішніх.

Синтаксична ситуація створюється формами залежних членів речення, які своєю роллю можуть вказувати на семантику особи, семантичну специфіку аргумента. Зовнішньо- синтаксичні показники містяться в сусідніх реченнях. І внутрішні, і зовнішні показники - це власне-мовні чинники. Але є ще позамовні чинники: ситуація, обставини мовлення, міміка, жести та ін., які останнім часом найчастіше виступають об' єктом дослідження в роботах лінгвістів, присвячених структурі й семантиці неповного речення.

ЛІТЕРАТУРА

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французкого языка. - М.: Изд-во иностр. лит., 1968. - 551 с.

Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис. - М.: Высш. шк., 1977. - 248 с.

Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. - М.: Учпедгиз, 1959. - 623 с.

Грамматика русского языка. - Т. II: Синтаксис. - Ч. І. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. - 704 с.

Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. - М.: Наука, 1970. - 767 с.

Дудик П.С. Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київ. держ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. - К., 1954. - 189 с.

Дудик П.С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові // Дослідження з синтаксису української мови. - К.: Наук. думка, 1958. - С. 129-260.

Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Ч. 1. - Горлівка: ГДПІІМ, 2004. - 228 с.

Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. - М.: Наука, 1973. - 351 с.

Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1995. - 312 с.

Кучеренко І.К. Логіко-синтаксична природа речень з однорідними членами // Мовознавство. - 1976. - № 4. - С. 29-37.

Марченко Т.В. Статус речень з кількома присудками // Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук: Матеріали ІІІ міжрегіон. конф. молодих учених. - Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. - С. 81-84.

Матезиус В. Попытка создания теории структурной грамматики / Пражский лингвистический кружок. - М.: Изд-во иностр. лит., 1967. - С. 225-243.

Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - 7-е