УДК 81'373
УДК 81'373.45:001(477)
Туровська Л.В.
ІНТЕГРАЦІЯ ІНШОМОВНИХ ЛЕКСЕМ У СУЧАСНУ УКРАЇНСЬКУ ТЕРМІНОЛОГІЮ
Стаття присвячена розглядові шляхів та причин запозичення іншомовної лексики, основних тенденцій входження інновацій у сучасну українську термінологію.
Ключові слова: запозичена лексика, термін, термінознавство, зіставна лінгвістика.
Статья посвящена рассмотрению способов и причин заимствований иностранной лексики, основных тенденций вхождения инноваций в современную украинскую терминологию.
Ключевые слова: заимствованная лексика, термин, терминоведение, сопоставительная лингвистика.
The article deals with ways and causes of foreign words borrowing, main tendencies of innovative introduction into modern Ukrainian terminology.
Key words: borrowings, term, terminology, contrastive linguistics.
Лексична система будь-якої мови є найбільш гнучкою і динамічною у порівнянні з іншими підсистемами, які виділяються в мові. Це пов'язано з необхідністю якомога точніше відбити мінливу картину світу і таким чином сприяти більшій ефективності процесу спілкування між людьми. Термінологічна лексика об'єднується в доволі уособлені одна від одної терміносистеми, які включають відповідні лексичні одиниці (терміни, номени, професіоналізми, що повністю відбивають зміст понять певної наукової сфери), необхідні для професійної діяльності спеціалістів. Основна вимога до терміна - точність - випливає зі співвіднесеності конкретного терміна з певним поняттям чи реалією, звідти ж - чітка системність термінів в межах однієї терміносистеми.
Як відзначає Ю.О. Жлуктенко, «лексика ніколи не може в своєму існуючому складі вичерпно відбити всю безмежність людського досвіду і навколишнього зовнішнього світу, тому більшість лексико-семантичних рядів і мікросистем кожної мови перебуває у «відкритому» стані, тобто в постійній схильності до іновацій» [1, с. 126]. У процесі пізнання дійсності, розширення знань, з появою нових явищ і реалій у лексичній системі мови виявляються семантичні лакуни. Такі лакуни заповнюються у більшості випадків за рахунок внутрішніх ресурсів мови, але значна роль у даному процесі належить і запозиченням, які є невід'ємною частиною лексичної системи будь-якої розвинутої сучасної мови. Оскільки на даному етапі функціонування мови щодо більшості лексичних процесів уже постійними стали епітети «бурхливий, інтенсивний», то надзвичайне розширення системних можливостей стало основною характеристикою цих процесів. «Одним із досить важливих факторів у справі розвитку мови є запозичення нею чужих слів з сусідніх мов, - воно завжди збільшує словникове багатство мови» - вказував І. Огієнко [3, с. 3]. У процесі мовних контактів як наслідок взаємодії певної мови з іншою виникають зміни у структурі та значенні, властивостях і складі мовних одиниць, які визначаються як інтерференція.
У сучасному мовознавстві, у зв'язку з потребою впорядкування національної науково- технічної мови, дедалі більшої ваги набуває питання аналізу доцільності потрапляння до її лексичного складу значної кількості мовних запозичень. Дотепер у лінгвістиці ще не вироблено єдиного визначення «запозичення». Різні дослідники, залежно від методологічних настанов та цілей дослідження, вкладають в дане поняття різні значення. Л. Блумфілд під запозиченням розуміє певний вид мовних змін, за яких одна мова набуває рис, не властивих даній мові. У своїй відомій книзі «Language» учений робить спробу класифікації запозичень, в основу якої покладений ступінь географічної близькості контактуючих мов [6].
Розкриваючи поняття запозичення з погляду його структурного складу, Л.П. Крисін називає запозиченням «процес переміщення різних елементів з однієї мови в іншу» [2, с. 18]. Під різними елементами він розуміє одиниці різних рівнів структури мови - фонології, морфології, лексики, синтаксису, семантики. Відповідно до цього, автор вважає необхідним обмежувати термін «запозичення» в тих випадках, коли йдеться про переміщення елементів одного рівня, наприклад, лексичне запозичення. На наш погляд, запозичення у термінології - це зміни лексичного складу, зумовлені міжмовними зв'язками; причому такі зміни можуть зачіпати як функції та вживання лексико-семантичних одиниць, так і їхню смислову структуру.
У наукових роботах останніх років іншомовні слова трактують як нормальну функцію лінгвістичного життя (В.М. Лейчик, Г.С. Онуфрієнко, Л.О. Симоненко, Л.Д. Малевич, ІМ Кочан) [4; 5], яка набуває особливої перспективності і внаслідок цього заслуговує на серйозну увагу дослідників. Запозичені слова є органічною складовою частиною майже кожної сучасної розвиненої мови. Особливого значення вони набувають у термінології, оскільки терміни так чи інакше пов' язані з різними сферами знань та діяльності людини. Утворення нових термінів завдяки використанню слів іншої мови є одним з найпродуктивніших засобів поповнення словникового складу.
Головною умовою, необхідною для запозичення, вважається двомовність, яка не обов' язково є результатом територіального контакту двох сусідніх народів, а може здійснюватися і без безпосереднього контакту носіїв двох різних мов. Як зазначає Крисін Л.П., «знайомство з мовою-джерелом, деякий мінімум двомовності - головна умова лексичного запозичення» [2, с. 32]. Зауважимо, що сьогодні достатньою може бути двомовність не всього населення, а тільки його частини.
У процесі запозичення можна виділити кілька етапів:
зміни, які відбуваються в іншомовних словах під час входження в мову-одержувач (фонемно - графемне та граматичне оформлення засобами мови-реципієнта, входження в лексико- семантичну систему мови-одержувача). На цьому етапі іншомовне слово вже можна вважати запозиченням;
подальше функціонування в новій мовній системі запозиченого елемента та перетворення, пов'язані з цим процесом;
інтеграція (за Ю. Жлуктенком) запозиченої лексичної одиниці в систему мови-одержувача. На цьому етапі запозичення вже повністю відповідає нормам нової мовної системи і не відрізняється від автохтонної лексики. Причини запозичення, зазвичай, поділяють на
мовні (внутрішні) та позамовні (зовнішні). До зовнішніх причин відносять: наявність більш- менш тісних політичних, економічних та культурних