[9, с. 9], булава [9, с. 48], бунчук [10, с. 46], гетман [9, с. 6], жупан [9, с. 44], запорожец [9, с. 20], кобзарь [9, с. 13], кош [10, с. 35], кошевой [9, с. 20], кунтуш [9, с. 44], курень [9, с. 83], плахта [10, с. 82], табор [9, с. 45], хутор [10, с. 13] тощо.
П. Куліш дуже уважно ставився до збереження в перекладі особливостей української культури, тому у власних перекладах він широко й різноманітно показує російському читачеві багатства українського народу, його обряди, звичаї, предмети побуту, одягу тощо. Але письменник не переобтяжує російський твір українізмами, подаючи в романі декілька перекладів того самого слова.
Отже, до другої групи слів відносимо лексеми, які легко піддаються перекладу, оскільки не настільки, як перші, є носіями особливої культурної специфіки. Вони мають лише своєрідні властивості української культури. Таким чином, до другої групи слів відносимо такі лексеми: укр. братчик [11, с. 45] - рос. братец [9, с. 15], братчик [9, с. 49], товарищ [10, с. 3], брат [10, с. 45], запорожец [10, с. 46]; укр. воєвода [11, с. 69] - рос. воевода [9, с. 86], боярин [10, с. 6], уполномоченный [10, с. 6]; укр. глибка [11, с. 150] - рос. темница [10, с. 87], подземелье [10, с. 106], тюрьма [10, с. 109]; укр. горілка [11, с. 47] - рос. горилка [9, с. 21], водка [9, с. 32], вишневка [9, с. 48], наливка [9, с. 92]; укр. козак [11, с. 38] - рос. козак [9, с. 1],рыцарь [9, с. 104],удалец [10, с. 55]; укр. низовик (низовець) [11, с. 79] - рос. запорожец [9, с. 79], низовец [9, с. 90], клеврет [10, с. 93]; укр. обоз [11, с. 101] - рос. войско [10, с. 13], кош [10, с. 38], лагерь [10, с. 66], табор [10, с. 77] тощо.
На сучасному етапі розвитку перекладознавчої науки головною умовою адекватного перекладу з однією мови іншою дослідники визнають досконале й глибоке знання національно маркованих найменувань. Як зазначає Ю. Найда, «людина, що перекладає з однієї мови на іншу, повинна завжди усвідомлювати розбіжності в культурному тлі, представленому цими мовами» [24, с. 194]. Безперечно, П. Куліш виступає на фоні сучасних перекладознавчих розробок як ідеальний перекладач власних творів.
Національно-культурний компонент у лексиці завжди виступає як стильотворчий засіб, що відбиває національні особливості описуваного народу, а національно маркована лексика історичного твору тим більше є стилістично забарвленою, бо історизми належать до експліцитно вираженої стилістичної категорії. У будь-якому випадку в мові перекладу національно-специфічні найменування набувають ще більшої експресивної ваги, посилюють стилістичний потенціал, ніж у мові оригіналу.
Порівняймо лексему кунтуш («верхній розпашний чоловічий та жіночий одяг заможного українського і польського населення ХУІ-ХУШ ст.» [18, с. 400]) в українському контексті та в російській редакції: «А вдруге знаті були з того, що підперізувались по жупану, а кунтуші носили наопашку (тоді було коли не пан або не козак, то по кунтушу й не підперізуйсь, щоб інде носа не втерто)» [11, с. 57], «...во-вторых потому, что пояса их повязаны были по жупану, а кунтуши надеты были на распашку: в то время одни козаки и паны опоясывались поясом по кунтушу; мещанин же не смел этого сделать из опасения ссоры с каким- нибудь забиякою из другого сословия» [9, с. 44]. Таким чином, сам процес перекладу набуває стилістичної дієвості і виступає стильотворчим засобом.
Безперечно, автор твору є унікальним перекладачем за умови глибокого й досконалого знання ним мови перекладу. П. Куліш бездоганно оволодів двома мовами, ретельно вивчив історичні джерела й документи, особисто ознайомився з надбаннями українського слова в його народній основі. Головною метою, яку переслідував письменник, є збереження і підкреслення національної специфіки власного твору. Хоча слова з національно-культурним компонентом у значенні пов'язані з позамовною дійсністю, проблема перекладу подібних лексичних одиниць є суто лінгвістичною. Тим більше, що при перекладі творів з української мови російською відбувається безпосереднє знайомство російськомовних читачів з національною культурою України, що сприяє відродженню та утвердженню духовності українського народу, а також піднесенню ролі української мови як на терені нашої держави, так і за її межами. Тому першочерговим завданням перекладознавства має стати дослідження перекладу саме національно - культурних особливостей творів українських письменників іншими мовами.
ЛІТЕРАТУРА
Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. - 1995. - № 1. - С. 39.
Бархударов Л.С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода). - М.: Международные отношения, 1975. - 187 с.
Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Русский язык, 1983. - 247 с.
Жураківська Н.М. Переклад як наука і практична діяльність (філософський аспект) // Мова і культура. - К., 2007. - Вип. 9, т. 8 (96). - С. 256-263.
Зорівчак Р.П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). - Львів: Вид-во при Львівськ. держ. ун-ті, 1989. - 214 с.
Зорівчак Р.П. Термін «структурно-конотативна реалія» у контрастивній лінгвістиці та перекладознавстві // Проблеми зіставної семантики: Матеріали Всеукраїн. наук. конф. - К., 1995.