Парубка величають як справжнього господаря, як богатиря - воїна, як талановитого мисливця. Постать парубка - це найвище втілення краси й хоробрості, військової відваги: А мої сини у чистому полі, Борси борсають, рої збирають. Пошли ж їм, боже, рої частії, Рої частії й меди густії! [6, с. 56]; Ой за тим лісом, за дубиною Штири воли плужок оре. Виходить д 'него батенько єго: - Ори, синочку, мілко, дрібненько, Будем сіяти яру пшеницю. Яроє жито. Ярий ячмениць. Ярий горошок. Яроє просо. [6, с. 74-75]; Світить місяць з ясною зорею. Там Семенонько сіно косить, Сіно косить, під коня носить: - Ой їж, коню, ой їж сіно, Будем мати три дорожечки. [6, с. 97]; Одозвався молодий Янусенько: - Я ж того коня зіймаю і осідлаю, І поїду в чистоє поле на полювання, І виполюю дев'ть лисів, Десятую куну матері на шубку. [6, с. 78]. - Ви, мо браття, сонно не спіте, стрільби стріляйте, Стрільби стріляйте, соколи пійте, Соколи пійте, хорти годуйте, Бо в моїм ділю май много звіра [6, с. 59]; Гайний молодець чом Іванонько, Золотим луком птрясуючи, Яснов шабельвов вививаючи, Стрілков стріляти, шаблею рубати. [6, с. 80]; ой то не хмара, то з війська пара, Там Карпо коником іграв, мечом воював, та й вихвалявся: - Нема в короля такого коня. А в мого коня золота грива, срібні копита, жемчужний хвостик. Срібні копита камінь рубали, жемчужний хвостик слід замітав. [6, с. 85].

Моральні якості дівчини в новорічній пісенності передаються порівняннями із зорею, з сонцем чи червоною калиною. Возвеличує український народ працьовитість дівчини, розум, вроду: ... Да батенько кличе в терему мести, А матінка кличе кужелю прясти, А братічок кличе коня напувати [6, с. 141]; ой рано, рано куронькип іли, Й а ще ж бо ранше Гануся встала, три свічки всукала: При одній личко вмивала, При другій свічці в сукні ся вбирала, При третій свічці пішла по воду, в вишневий садок [6, с. 142]; ой зірко, зірко, зійди раненько, ... постій пізненько, Покіль наша Наташа чаши помиє [6, с. 143]; Ой там коло двора кам'яна гора. Там Галя пшеницю жала, Пшеницю жала, снопи в'язала. Снопи в'язала, батенька слухала: - Вставай, доню, раненько, Роби в полі гарненько, Люби мужа миленько, Щоб було жити добренько [6, с. 144]; Дівка Наталочка пшениченьку жала, в три рядочки клала [6, с. 168]; прала дівчина шовкові хусти На леду! На леду, леду, в студниці, криниці! [6, с. 182]; пасла Гануся сивії вівці Й а гаю, гаю близько Дунаю. Пасла вона, пасла, шитенько шила. [6, с. 187]; Дівка Кулинка, премудра швачка.Да й один каже: - То моя мати. А другий каже: - То моя ненька. Іспечи, ненько, пшеничний млинець І пшеничний млинець, щедрівці кінець. [6, с. 209]. Отже, дівчина - майбутня прекрасна господиня, жниця, швачка. У цьому образі - стереотипі народна свідомість поєднує духовну красу з красою зовнішньою.

Для того, щоб виявити основні напрямки і аспекти еволюції мовної і концептуальної картини світу українців, пов'язані зі зміною суспільного ладу, ми проаналізували так звані «червоні колядки», що виспівували по селах України комсомольці. Всього проаналізовано - 28 текстів; найбільш вживаними є слова -

червона зоря, п 'ятикутная - 7; прапор червоний - 4; комуна - 5; куркуль - 4; Ради - 4; люд робочий, працьовитий - 4.

На відміну від давніх колядок й щедрівок, тексти обрядових пісень радянського часу пропагують ідеї соціалізму: Жити нам всім без нагая. З роком новим, вістка нова: Робітникам рівні права, Що наробив - вільно збирай. Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка [6, с. 285]; розвивають громадянську свідомість, прослаляють