Окрему групу з-поміж конструкцій з однорідною безсполучниковістю, які функціонують у науковому мовленні І. Франка, становлять речення із зіставними відношеннями між предикативними частинами: В XVII віці дуже докладні малюнки комуністичного строю понаписували англійський учений та політик Тома Морус та італійський монах Тома Кампанелла, в XVIII віці комуністичні погляди голосили французи Кабе, Мореллі, Маблі, Руссо, Бабеф, у XIX в. французи Фур 'є, Сен-Сімон та його ученики Базар і Анфантен, далі вчений історик Луї Блан, англічанин Роберт Оуен і багато інших [45, c. 336]; І так ідея блискавки мимовільно- викликає в нашій душі ідею грому, ідея фіалки - ідею про фіалковий запах, ідея книжки - згадку про школу, бібліотеку або читальню і т. і. [31, c. 66] - три компоненти; І навпаки, наш хліб їдять німці, наше м 'ясо - віденці та берлінці, наші покладки - парижани та лондонці, наші яблука йдуть до Будапешта та до Вроцлава [45, c. 334335] - чотири.

Конструкції з неоднорідною безсполучниковістю. У науковому мовленні Івана Франка досить рідко використовує т. зв. конструкції з неоднорідною безсполучниковістю, що властиво й сучасній українській мові [6, c. 355; 7, c. 147]. Для трикомпонентних речень характерні такі відношення: детермінантні (із причиновим обґрунтуванням - причиново-наслідкові): Але чоловік - громадський звір, він живе на світі не сам, а в родині, в громаді; для родини, для громади він мусить віддавати частину своєї свободи і свойого особистого права [45, c. 332]; пояснювальні (з доповнювальною частиною - з коментувальним компонентом): Оборот обложки й третя її сторінка порожні, лише на останній маємо знов у такій самій лінійній рамці рисунок - бик грозить комусь спущеними вниз рогами [34, c. 446]; пояснювальні (з уточню- вальною частиною) - детермінантні (причиново- наслідкові): Сі уваги доводять нас і ще до одного ограничения: політичні, соціальні, релігійні ідеї властиво не належать до літературної критики; дискутувати їх треба з спеціальною для кождої науковою підготовкою [31, c. 53].

У чотирикомпонентній конструкції 1 і 2 частини перебувають у пояснювальних відношеннях (із доповнювальною частиною), 2 і 3 - у пояснювальних (з уточнювальним компонентом), 3 і 4 - у детермінантних причиново- наслідкових відношеннях: Не помогли огнисті промови Качали в сеймі: на інтернат змартвих- встанців ухвалив сойм давати річно по 10 000р., і на пропозицію Качали: вибирайте війну або мир із русинами - без вагання вибрав війну [41, c. 480].

Конструкції з однорідною й неоднорідною безсполучниковістю. Найбільшу групу безсполучникових неелементарних речень складають конструкції, у яких поєднуються однорідні й неоднорідні частини. У межах цього різновиду можемо виділити подані далі структурні схеми:

1. «Просте + безсполучникове речення» - схема характерна для речень у науковому мовленні І. Франка. Найчастіше ця структурна схема реалізується в такому варіанті: на зовнішньому рівні членування наявні пояснювальні відношення (з уточнювальною, доповнювальною або розгортальною частинами). При цьому на внутрішньому рівні членування встановлюються такі смислові відношення: одночасності подій: Він аскет, він знає тільки одне: боротьба з покусами світу неможлива [32, с. 115] - три компоненти; Книжки його облетіли весь край від Збруча до Дону, з Харкова писав до нього загально шанований і цінений писатель Григорій Квітка вельми прихильними словами, Тар- новський запрошував його до себе, увесь світ усміхався молодому поетові [28, с. 116] - чотири; Ми говоримо: сонце заходить, гора піднімається високо, шлях спускається круто вниз, степ стелиться рівно, яр біжить викрутасами, вулиця простягається просто і т. д. [31, с. 109] - сім; послідовності подій: Чари відбуваються як слід, на заклинання являється чорний козел з огнистими очима, чарівниця каже йому принести Федора [28, с. 82] - три; Внутрі такої організації боротьба майже зовсім устає; організація сама в собі живе дружно, різниці між сильними й слабими пропадають, цілість виступає до боротьби за єствування як єдність [45, с. 347] - чотири; зіставні: Отже, в усіх тих творах поет поступає зовсім аналогічно: в прозовій версії локальний колорит сильний, яркий, в поемі більше або менше затертий [29, с. 450] - три; Сим пояснюється спорадичність наших наукових праць, брак в них внутрішнього зв'язку, систематичності: сей заінтересувався чомусь одним питанням граматичним, той систематикою хрущів галицьких, третій Скориною, четвертий Скандінавщиною на Русі, п 'ятий волохами і волоськими корнями в назвах наших гір, шостий топографією стародавнього Галича, сьомий скитом Манявським [46, кн. 2, с. 168] - вісім. За наявності змістового відношення одночасності на внутрішньому рівні членування І. Франко вживає спільний другорядний член для предикативних одиниць: І знов бачимо довгий ряд ступенів, ніби сходів; на кождім вищім ступені в тілі такого сотворіння поділ праці більший, праця виконується докладніше, членів і суставів більше, вони різнородніші та ліпше припасовані до своєї роботи [45, с. 326].

Частіше просте речення передує безсполучниковому (може бути як двокомпонентним, так і багатокомпонентним), рідше - навпаки. Як бачимо з наведених вище прикладів, за цією моделлю мінімальною є трикомпонентна, максимальною - восьмикомпонентна конструкція.

Іншу групу складних безсполучникових конструкцій утворюють речення з домінуючими детермінантними відношеннями (зокрема, із причиновим обґрунтуванням, причиново-наслідковими). На внутрішньому рівні членування предикативні частини перебувають у відношеннях одночасності: Давніше було в літературі