тихо, спокійно; вона держалася здалека від щоденного бруду і гамору; кождий поет і писатель, так сказати, «священно- дійствував» пишучи [31, c. 35]; Коцюбинський залюбки підхоплює різні нові появи народного життя, переміни в його родинних обичаях і індивідуальності він обмальовує дуже тонко; його психологічний аналіз однаково глибоко заходить у душу не лиш українця, а й молдаванина і татарина (пречудове його оповідання з татарського життя «На камені») [35, c. 102] - три компоненти; послідовності: Москвофіли обкидали його болотом у «Московских ведомостях» і денунціювали його українських співробітників у приватних листах; фракція народовців, згрупованих при «Ділі», іронізувала над «землетрясцями»; публіка знеохочувалася неправильним виходом чисел і мало пренумерувала газету; не витримавши двох літ, видання упало [41, c. 489] - чотири частини; зіставних: Деякі слухові явища з натури своєї недоступні для музикального представлення, напр., враження тиші; музика може користуватися ним тільки в дуже обмеженій мірі в формі пауз, тобто моментальних контрастів; поезія має змогу репродукувати в нашій душі і се враження в довільній довготі і силі [31, c. 86] - три компоненти; Сліди впливу того верховодця новішої польської літератури вказує д. Дашкевич поперед усього в баладах, як «Причинна», «Утоплена», «Русалка», «Лілея»; в Міцкевичевій баладі «Rybka» бачимо немов у зав 'язку сюжет «Катерини»; у Міцкевича находив Шевченко взірці пісень, звернених проти кріпацтва, а також взірці поезій політичних - з того погляду д. Дашкевич ставить обік себе поеми Міцкевича «Ustep» і «Petersburg» і Шевченків «Сон» («Отзыв», стор. 173-174) [27, c. 287] - чотири; протиставних: Всевладний Цезар, славний побідами і генієм, старіється; сонце його генія померкло, перевагу беруть людські слабості: пиха, зарозумілість, забобонність і впертість [32, c. 203-204] - три частини.
Спорадично І. Франко вживає конструкції, у яких встановлюються такі поєднання зв'язків (спершу подаємо значеннєві відношення, наявні на зовнішньому рівні членування, а потім - на внутрішньому): послідовність - одночасність: Чи візьмемо до рук видання коломийські, чи станіславівську «Денницю», чи чернівецькі публікації, - всюди мертвеччина змісту, мова засмічена церковщиною та Московщиною, теми далекі від нашого життя і дійсності [41, c. 478]; послідовність - зіставні: Осиротілі шотландські королевичі тікають один до Англії, другий до Ірландії; Англія привертає в Шотландії легального короля і за те, по пророцтву, має й сама з шотландського роду одержати королівську династію [32, c. 181]; зіставні - одночасність:
Непривичні до прилюдної критики, до обговорювання своїх ділань у посторонніх газетах, руські галичани злилися; взаємне роздразнення змагалося, різниці поглядів зарисовувалися чимраз виразніше [41, с. 494]; протиставні - одночасність: Але він не пишається тим, навпаки, се його болить, він бачить в тім своє нещастя («Хіезізі^пу, кґв йїа їийіі glos і і^гук іїийіі») [27, с. 290].
2. «Декілька простих речень + безсполучникове» - модель, що реалізується в поданих далі структурних варіантах.
Між першою і другою предикативними частинами встановлюються протиставні відношення, між 2 і безсполучниковим реченням - причиново-наслідкові, а на внутрішньому рівні - 3 і 4 частини поєднані відношенням послідовності: Народ, полишений сам собі, близький природі, живе сумирним, ідилічним життям; чужий наїзник вносить в те життя розклад і руїну; се викликає в народі реакцію, народ повстає і, увільнивши себе від чужого наїзника, вертає назад до свого первісного ідилічного стану [27, с. 119-120].
перша предикативна одиниця і трикомпонентне безсполучникове речення з відношенням одночасності між складовими частинами перебувають у пояснювальних відношеннях (з допов- нювальним значенням), безсполучникове речення і 5 компонент - у детермінантних причиново- наслідкових відношеннях: В самім академічнім товаристві, замість карт, бачимо тепер оживлений науковий рух; постають спеціальні кружки, читаються відчити, ведуться дискусії; давня байдужність та цинічна скептичність уступає місця серйозному поглядові на життя і завзяттю до праці [41, с. 493].
Речення моделі «безсполучникове + безсполучникове» у Франка складаються з чотирьох предикативних частин і мають дзеркальну побудову: на зовнішньому рівні членування встановлюються смислові відношення одночасності, за допомогою яких в одну конструкцію письменник об'єднує два двокомпонентні безсполучникові речення з наявними зіставними відношеннями на внутрішньому рівні членування: Маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки-спомини кольорів; маляр апелює безпосередньо до змислу, поет до уяви [31, с. 108]. Для підкреслення смислової єдності обох безсполучникових речень письменник уживає спільний член: І так, прим., розмова Гамлета з духом (акт І, сц[ена] 5) має в англійськім оригіналі 109 віршів, у Старицького - 138; Гамлетів монолог при кінці другого акту у
Шекспіра - 60, у Старицького - 78 віршів і т. д. [32, с. 168].
У науковому мовленні Івана Франка виявлено всього одну конструкцію із трьома рівнями членування. На думку К. Шульжука, «ці відношення мають інклюзивно-ієрархічний характер. інклюзивно підпорядкованими (включеними) є кілька семантичних відношень, що виявляються на внутрішніх рівнях членування» [6, с. 357]. Зокрема, у Франковому реченні на першому рівні встановлюються пояснювальні відношення (з уточнювальною частиною), на другому - значеннєві відношення одночасності, на третьому - пояснювальні (з коментувальним компонентом): Се найліпше удалося Котляревському: класичний Еней переодягнений на українського збанкрутованого панка-козака, грецькі боги й богині перемінені на українських заможних хазяїнів - се головна принада його безсмертної поеми [34, с. 452-453].
Складні безсполучникові багатокомпонентні речення не є характерними для Франкового наукового мовлення,