простежується в зіставно-протиставних конструкціях: Ви розважалися, а прибирати мені (розм.). Потенційний суб'єкт інфінітивного речення може бути виражений формою дав. в. або такою формою, яка випливає з контексту: - Пляжі у вас паскудні. - Та ви що! У нас пляжі на тому боці острова. Вам туди їхати (Брати Капранови). - Нам ще до крові битися за справжнє життя (М. Стельмах). За князем Володимиром і я, син його, йду. Навчати народ, темнощі виганяти (П. Загребельний). Рибалка почав обережно бити її по щоках. Потім у голові стрельнуло - перенести її у салон, там тепліше (А. Кокотюха).
Інфінітивні речення, що виражають необхідність і неминучість, об'єднує дебітивна модальність, однак семантичні відмінності між ними існують. В інфінітивному реченні, яке виражає необхідність, йдеться про те, що суб' єкт повинен діяти сам, підкоряючись внутрішньо усвідомленій повинності, а в реченнях, що виражають неминучість, зв'язок явищ є об'єктивно повинним, але причинно не усвідомленим суб'єктом [1, с. 26].
Значення необхідності та заперечення необхідності регулярно виражається за допомогою інфінітивних речень з реальною внутрішньо- синтаксичною модальністю. Суб'єкт у таких конструкціях може бути конкретним або узагальненим: - Гроші в людей, мов вода, розлиті, розплескані. Комусь зібрати воєдино, щоб побудувати храм великий. А кому ж - як не князеві (П. Загребельний). - Ви їли колись курча засмажене на вулкані? - Зізнатися, що такого я ще не їв (Брати Капранови). - Ні, якщо справді щось знайдеться, сховати - не в міліцію ж здавать (А. Кокотюха). Як заспівають півні, вставати і поспішати на всенощну (У. Самчук).
В інфінітивних реченнях зовнішньосинтак- сичне значення повинності в плані відношення висловлення до дійсності і внутрішньо- синтаксичне значення повинності в плані відношення між дією і її суб'єктом зазвичай виражені інтонаційно-конструктивним способом [3, с. 154-155]. Ці значення не суміщаються, але взаємопов'язані: чим менше імперативне речення, тим чіткіше виражене в ньому внутрішньо- синтаксичне значення повинності: - Способи вдосконалення людської натури, до речі, відомі... - Шукати їх у площині соціальній (О. Гончар). - Що значить далеко? Від кого далеко? Від «Авангарду»? Не один попереду ще буде «Авангард», і скрізь нам встигнути (О. Гончар). - Бондаренко? Це той, що запізнюється весь час на роботу? Що будемо робити? - Звільнити Бондаренка! (розм.).
Речення з внутрішньосинтаксичною функцією повинності широко вживаються в науковому та офіційно-діловому стилі, у викладі теоретичних відомостей, в умовах задач, в рішеннях адміністративних і громадських органів: Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи (КПКУ - ст. 257). Зміст імперативного волевиявлення в юридичних текстах сприймається як припис чітко визначеної дії, що не допускає ніяких різнотлумачень, а в лінгвістичному плані включає спрямованість на перетворення потенційного стану справ (прикметник потенційної модальності повинен) на реальний.
В інфінітивних реченнях із спонукальною та умовно-бажальною модальністю, що виражають значення повинності, при запереченні вживається тільки інфінітив недоконаного виду. Значення обов'язковості виражається стверджувальними та заперечними інфінітивними фразеологізмами: - Той момент прийде. А тим часом берегти кожну краплю снаги фізичної й душевної (І. Багряний). Чіткіше внутрішньо-зумовлена необхідність виявляється у випадку, коли до складу структури інфінітивно-спонукальних речень входить суб'єктний член у формі дав. в. Суб'єктний детермінант може бути наявним (вираженим у дав. в, род. в., зн. в.) або імпліцитним. Уже сама схема інфінітивного речення передбачає інформацію про того, хто повинен здійснити дію або стати носієм стану, з ким повинно щось трапитися, тобто дія або стан тут завжди співвіднесені із суб'єктом. Давальний відмінок при незалежному інфінітиві вказує на особу, якій потрібно, необхідно або доведеться здійснити дію, названу інфінітивом. Форма давального відмінка не має формальних показників підмета, але в семантичному плані виявляє близькість до підмета і є вираженням суб'єкта дії [6, с. 257; 5, с. 214], хоча наявність давального суб'єкта не є структурно обов'язковим для інфінітивних речень: Ну що ти, мамо! Тобі мовчати! (розм.).
У реченнях, що виражають необхідність за допомогою інфінітивної форми, спостерігаються різноманітні смислові відтінки, які впливають і на структуру речення. Конструкції, які виражають думку про необхідність дії з боку когось, містять інфінітив з перехідним і форму знах. в. зі значенням прямого суб'єкта: Ну, не хвилюйся, тепер себе і показати (розм.); За це тебе в тюрму відправити.
Частки вносять в інфінітивні речення різноманітні відтінки, зокрема необхідності, дебі- тивності, бажаності, що виражається інтонацією та часткою б (би). Це такі речення, зміст яких ніби вимагає наявності слів треба, необхідно, потрібно. Серед подібних речень виділяють: а) речення з основною функцією необхідності: За ним би йти на гори високі; б) речення, що виражають необхідність з точки зору самого мовця (часто у формі складносурядних речень з протиставним сполучником а): Хорошій людині дати талант, а мені навіщо (розм.); Нам не чекати б, а кинутися їм на допомогу (розм.); в) речення із значенням повинності з відтінком поради або жалю: Тобі б, Сергію, генералом бути (розм.); Тебе б посадити на солдатський пайок (розм.). Інколи такі речення виражають співчуття з приводу того, що треба було б зробити і можна було б зробити, але