УДК 811.161.2'367

Панкова М.В.

ЕВОЛЮЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ: СЕМАНТИЧНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ

У статті досліджено і проаналізовано еволюцію лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень, також розглянуто функціонально-семантичну організацію питальних речень на комунікативно- прагматичному рівні та досліджено питальні речення в комунікативному аспекті, проаналізовано семантичні особливості питальних речень, вивчено їх функціональну спрямованість у мовленнєвому акті, детально висвітлено особливості бажальної семантики питальних речень.

Ключові слова: речення, питальне речення, комунікація, семантика.

В статье исследована и проанализирована эволюция лингвистических взглядов на семантическое и коммуникативное строение предложения, также рассматривается функционально-семантическая организация вопросительных предложений на коммуникативно-прагматическом уровне и исследованы вопросительные предложения в коммуникативном аспекте, проанализированы семантические особенности вопросительных предложений, изучена их функциональная направленность в речевом акте, детально освещены особенности желательной семантики вопросительных предложений.

Ключевые слова: предложение, вопросительное предложение, коммуникация, семантика.

The article is aimed at analyses of the evolution of linguistics as for the semantic and communicative structure of interrogative sentences. Functional and semantic organization of interrogative sentences is revealed at communicative-pragmatic level and the communicative aspect is considered. The semantic features of interrogative sentences are analyzed, their functional orientation in an act of speech is studied, the features of «desirable» semantics of interrogative sentences are critically evaluated.

Keywords: sentence, interrogative sentence, communication, semantics.

Сучасна лінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тільки в аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їх функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні. Об'єктом нашого дослідження є питальні речення української мови. Слід зазначити, що тривалий час цей тип речень вивчався в порівнянні з розповідними, які глибше проаналізовані, ніж питальні, хоч останні являють собою специфічний тип речення і мають свої особливості, досі ще не до кінця досліджені. У мовознавстві семантична і комунікативна структури речення розглядаються на матеріалі розповідного речення, при цьому особливості питальних речень не зовсім враховуються. Цим і мотивується актуальність нашого дослідження. Метою роботи є аналіз еволюції лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень української мови та розгляд їхньої семантичної і комунікативної структури. Основні завдання нашої роботи: 1) дослідити еволюцію лінгвістичних поглядів на семантичну і комунікативну будову питальних речень; 2) дослідити будову питальних речень; 3) проаналізувати семантичні особливості питальних речень; 4) розглянути питальні речення в комунікативному аспекті.

Питальне речення з семантичного погляду виражає прагнення мовця одержати, підтвердити або заперечити інформацію. Питання слугує не для передавання інформації, а для її отримання. «Питальне речення, навіть якщо воно не обтя- жене додатковими відтінками значень, містить у собі фактор мовця хоча б у тому, що виражає спрямованість інтересів людини, яка ставить питання « [15, с. 2]. Отже, семантика питальних речень може сказати про світ мовця досить багато. Розповідне речення містить у собі повідомлення, що є констатацією факту дійсності, яку спостерігає мовець, або ж виявляється вираженням його думки щодо того чи іншого факту дійсності. Натомість питання завжди передає позицію активного комуніканта, воно спрямоване на додання картині світу цілісності, тому що відноситься до невизначених для суб'єкта мовлення фрагментів світу. І.П. Распопов визначає два важливі моменти, які характеризують будь-яке питальне речення з боку його семантики: «По-перше, спонукати співрозмовника до висловлювання з тим, щоб він задовольнив потреби мовця в певних знаннях, по-друге, вказати на те, які саме елементи думки, що відбиває той чи інший факт дійсності, виявляються для мовця невідомими» [19, с. 34]. Отже, питальні речення характеризуються тим, що містять у собі не твердження, а запитання.

Н.Д. Арутюнова вважає, що семантика речення відбиває ситуацію, тобто частку об'єктивної дійсності. Саме речення в такому разі є семантичною моделлю ситуації - пропозиції. Основою пропозиції є предикат, який показує ознаки предметів чи відношення між ними і визначає місця для учасників ситуації - аргументів. Розповідне речення формується предикатом і зумовленими його валентністю аргументами, що вказують на відповідні функції істот і неживих предметів. Виходячи з головної ролі предиката в структурі речення, кількість і форма аргументів керується лексико-граматичними властивостями дієслівної лексеми, яка більшою або меншою мірою потребує доповнень в залежності від ступеня своєї семантичної наповненості [1, с. 93]. Отже, залежно від валентності предиката у структуру речення будуть вводитися аргументи, які семантично пов'язані з предикатом, при цьому враховується зв'язок семантики дієслова з об'єктивною дійсністю. За А.П. Загнітком, валентність дієслова закладена в його семантиці і є віртуальною приналежністю лексеми [11, с. 33]. Прогнозованість аргументів простежується на рівні семантичної структури лексеми, в якій містяться відповідні синтагматичні семи, що вимагають своєї наступної наповнюваності на рівні речення. Але на відміну від розповідних речень, які позначають одну подію, одну ситуацію дійсності, описують певне положення речей об'єктивного світу, питальні речення містять запит адресата, тобто спрямовані на отримання інформації від адресата про ситуацію або подію загалом чи про якусь її складову, яка цікавить мовця. Запитання може стосуватися учасників (суб'єкт, об'єкт) і обставин (причина, місце, час тощо) цієї події, а також ситуації взагалі. О.М. Візгіна зазначає, що центром питального речення, його логічним предикатом будуть ті слова, які виділяються за допомогою певних мовних засобів (інтонації, питальних займенників і прислівників, питальних часток, порядку