Отже, у питальному реченні логічний предикат може не збігатися з граматичним, що відрізняє питальне речення від розповідного. У займенникових питаннях логічний предикат припадає на питальні займенники та прислівники і не збігається з граматичним присудком. У незай- менникових питаннях він залежить від комунікативного завдання мовця: логічний наголос може виділити як присудок, так і другорядні члени речення.

Реченню як певному формальному типу мовних одиниць, як факту системи мови відповідає певний тип думки, який утворює мовну семантику речення. Він являє собою більш загальну мисленнєву побудову, що об'єднує думку-судження, думку-запитання, думку- спонукання як свої різновиди. Основними диференційними ознаками цієї побудови, яка називається логемою, є предикативність, тобто співвіднесення змісту думки з дійсністю (вказівка на наявність відношення думки до дійсності), модальність, тобто розкриття характеру цього співвіднесення, і відносна завершеність розумового процесу. Загальний тип логеми і виступає як семантика речення. Отже, судження, запитання, спонукання утворюють семантику речення, зокрема таких його різновидів, як розповідного, питального і спонукального. В академічному виданні «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис «за ред. І.К. Білодіда дещо по-іншому розглядає проблему предиката у питальному реченні Л.О. Кадомцева. Предикат питального речення співвідноситься з дієслівною лексемою, а «питальні слова в конструкціях прямого питання завжди є елементом предиката тієї думки, яку це питання оформляє» [23, с. 131]. У питальних реченнях запит стосується змісту всього речення загалом або лише якогось окремого члена речення. Отже, А.М. Візгіна співвідносить логічний предикат та центр питальності, який містить у собі запит мовця. Л.О. Кадомцева не виділяє такого поняття, як «логічний предикат».

Для ситуації, яку відображає питальне речення, характерні такі структурні елементи: питання, адресат, адресант, відповідь. Не всі елементи можуть бути виражені одночасно, один з них може домінувати, деякі іноді відсутні, а іноді займають факультативне становище. Категорія питання займає провідне значення, хоча і може мати додаткові відтінки: повідомлення, припущення, спонукання, заперечення, підтвердження та інші. Категорія адресата є обов'язковим компонентом семантичної структури питального речення, оскільки питання ставиться з метою отримати відповідь, тобто заповнити інформаційну лакуну у знаннях мовця. Причому важлива наявність адресата, який володіє потрібною інформацією і може відповісти на поставлене запитання. Ставлячи запитання, мовець виходить з того, що відомо йому, а також з того, що, можливо, відомо також реципієнту, котрий мав би забезпечити адресанта потрібною інформацією. Отже, «пресупозицію запитання складають умови, при яких питання може бути використано з метою вимоги інформації» [8, с. 16] (Дж. Катц, П. Постал, А. Санни- кова). У своєму смисловому контексті питальні речення містять лише запит на отримання знань. В. Кучереносов зазначає, що питальне речення володіє первинною і вторинною пресупозитив- ністю: первинна - це прохання (наказ) відповісти на поставлене запитання; вторинна - надання співрозмовникові певної інформації, необхідної для конструювання судження-відповіді [8, с. 16]. У семантичному значенні питальних речень Л.Ф. Бердник виділяє три семи: сема запитання, яка є основною, сема повідомлення, на основі якої реципієнт буде будувати відповідь, і сема спонукання, яка вимагає відповіді від реального чи уявного співрозмовника [3, с. 88-89].

У семантичному плані питальні речення мають певні відмінності від інших типів речень. Так, від розповідних і спонукальних питальні речення відрізняються насамперед: а) наявністю питальних компонентів (займенникових, прислівникових слів та часток); б) специфічною питальною інтонацією; в) існуванням інформативного центру, який містить запит інформації і за допомогою якого підкреслюється те, що для мовця є найбільш важливим.

У питального речення інші ознаки такі самі, як і в розповідного та спонукального: а) усі комунікативні типи речення в структурному плані поділяються на прості і складні, двоскладні й односкладні, поширені та непоширені; б) питальні речення належать до граматично членованих синтаксичних одиниць, яким притаманна абстрактна структурна модель і парадигматичні відношення; в) питальні речення співвідносяться з дійсністю та відображають її, отже, їм властиві певні модальні значення.

Як зазначає Ш. Баллі, синтаксична форма питального речення має на меті бажання дізнатися щось від кого-небудь і повідомлення цього бажання [2, 61]. У самому змісті речення наявні два елементи: а) те, що відомо; б) те, що вимагає з'ясування. Ставлячи запитання, мовець орієнтується на поінформованість реципієнта, бажаючи з' ясувати чи уточнити, підтвердити або заперечити певну інформацію. Семантика речення розглядається як така, яка містить диктальну та модальну частини. Ці поняття, введені в широкий лінгвістичний обіг Ш. Баллі, визначаються як такі, що розрізняють, з одного боку, саме повідомлюване (тобто об'єктний смисл речення) - диктум, пропозицію - і, з іншого боку, відношення мовця до повідомлюваного, тобто модус речення, його модальність [2, с. 47]. Отже, запитання може відноситися або до диктуму, або до модусу, бути диктальним чи модальним. Якщо це диктальне питальне речення, то у змісті речення буде запит мовця на отримання інформації про весь диктум чи запит на доповнення уявлення про диктум: У чому справа?, Хто прийде до нас?. Такі речення називаються ще власне-питальними з' ясуваль- ними, займенниковими реченнями, питальними реченнями з питальним компонентом, частково- питальними реченнями. У модальному питальному реченні мовець буде мати на меті встановити правильність чи неправильність диктума або його частини: