паровика: звідти розжеврений розлив аж сліпить. Скоро закрито його» (Барка, с. 9); «За словами Генерального директора, центр не є паралельним чи основним, а є допоміжним механізмом, що сприятиме Департаменту по боротьбі з корупцією на урядовому рівні. Залучення до його діяльності цивільного та військового потенціалу призведе до утворення елітного центру теоретиків та практиків» (Боротьба, с. 13); «Примучивши готів і венетів, гунни рушили на Дунай. Вони не поспішали» (Малик, с. 76).
Однак незнання автором правил і особливостей займенникової участі в процесах організації текстової зв'язності, що є складником мовної компетенції, призводить до мовних девіацій, які спричиняють значні труднощі для адресата під час декодування текстової інформації: «У цілому практика кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою або злочинною організацією, відбиває тип небезпечної злочинної діяльності співучасників. Вона враховує ту обставину, що співучасники заздалегідь об'єднують свої зусилля з метою здійснення злочинної діяльності, обумовлюють розподіл ролей між собою...» (Боротьба, с. 48). Проблема розуміння наведеного текстового фрагмента криється у сплутуванні чистої займенникової заміни, коли прономінатив виступає як самодостатній заміщував антецедента, з ідентифікацією шляхом використання дейктика, який вказує на лінію текстового зв'язку між корелятом і антецедентом. Попередній щодо займенника контекст у наведеній ілюстрації вміщує п'ять субстантивів з аналогічними до займенникових граматичними параметрами. Найбільш ймовірними «претендентами» на роль антецедента виступають іменники «практика» і «діяльність». Проте однозначного виходу з ситуації в наведеному фрагменті адресант тексту не пропонує. Використання ж займенникових ідентифікаторів знімає проблему спеціального лінгвістичного аналізу для декодування подібних псевдотекстових утворень: корелятивні конструкції типу «ця (така) практика» або «ця (така) діяльність» однозначно визначає напрямок зв'язності корелята з антецедентом і знімає викликану відсутністю в автора навичок нормативного текстотворення проблему ускладнення сприйняття і розуміння інформації, носієм якої виступає текст.
З іншого боку, у тих випадках, коли попередній контекст містить велику (у текстовому розумінні) кількість таких іменників, для полегшення процедури сприйняття і розуміння - визначення напрямку смислового розгортання текстового зв'язку - автор використовує прийом призайменникового уточнення: займенниковий корелят уточнюється субстантивом, що дає змогу ідентифікувати його з потрібним антецедентом: «Хоч нікуди ще хлопець не літав, а йде по зачіплянському килиму, мов космонавт... Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя» (Гончар, с. 362).
Призайменникове уточнення використовується також і тоді, коли в тексті паралельно розгортаються дві анафоричні лінії, кожна з яких має у своєму складі ту саму форму займенника. Тоді шляхом уточнення, у функції якого вживається антецедент, відбувається ідентифікація з ним корелята: «Відповіді не може бути однозначної, оскільки всі герої {1} петербурзьких повістей подібно до художника Піскарьова живуть в ірреальному світі - в місті, де «сам демон зажигает лампы для того только, чтобы показать все не в настоящем виде», а самі вони - тіні {2}, що «мелькают по стенам и мостовой и чуть не достигают головами Полицейского моста». Всі вони {1} живуть «на живу нитку». Вони, ці тіні, {2} видовжуються вперед, в майбутнє, витягуються і переходять із дня у ніч... « (Мовчан, с. 62).
Характер призайменникових уточнювальних конструкцій може набувати певних трансформацій: із засобу текстової ідентифікації така конструкція функціонально може перетворюватися на засіб образної характеристики референта, взаємоспіввідносною формою анте- цедентно-корелятної номінації якого виступають іменник і анафоричний займенник: «Комуною керували бланкісти, неоякобінці, прудоністи та затавровані Марксом бакуністи. Всі вони ще до Комуни були пошельмовані Марксом. Більшість їх загинула у кривавому травні 1871-го. І саме проти них, справжніх героїв Європи, була спрямована критика Мавра» (Лупейко, с. 264).
Серед аналізованого матеріалу виявлено випадки еліпсації антецедента: речення з еліпсисом стає неповним, проте залишається комунікативно коректним: «Тарасикова вчителька не прийшла на уроки. Спершу [01 думали - запізнюється, пошуміли, погризлися в класі. Двічі зазирав до них директор, затихали, біжком всідалися за парти, але ніхто не приходив їх вчити - знову затівали штовханину й гризню між собою» (Яворівський, с. 180). Структурно- граматична і смислова організація контексту цього уривку, в принципі, не потребує вербалізації антецедента: граматичні форми дієслова компенсують відсутність антецедента, на якого вказує і корелят на них. Функціональне призначення випадків такого типу зумовлюється міркуваннями мовної економії або ж стилістичними потребами мовлення; вони можливі здебільшого в художньому та розмовно- побутовому стилях.
Отже, структурна організація антецедентів анафоричних конструкцій, які репрезентують текстову категорію зв'язності, може бути зведена до двох типів одиниць: непредикативної та предикативної природи. Крім цього, у процесі аналізу виявлено випадки вживання «опосередкованого антецедента», коли між ним і корелятом розташовується «проміжний антецедент», який має єднальне (допоміжне) призначення, що засвідчує його текстове розташування та актуалізована семантика. Через те, що анафоричний різновид займенникової реалізації текстової категорії зв'язності містить, крім антецедента, ще й субститут, було б доцільним у подальшому дослідити види субститутних позицій.
ЛІТЕРАТУРА
Валгина Н.С. Синтаксис современного русского язика / Валгина Н.С. - М.: Высшая школа, 1977. - 440 с.
Дудко І.В. Семантика і функціонування неозначених займенників у сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / І.В. Дудко. - К., 2002. - 24 с.
Лазаренко С.В. Засоби та форми репрезентації зв'язності в газетному тексті: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / С.В. Лазаренко -