УДК 008:811. 161. 2

Сікорська З.С.

ДО ПРОБЛЕМИ «МОВНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ»

У статті розглянуто актуальні аспекти визначеної проблеми, зокрема значення культури мови, свідомості, нації в поступальному розвиткові суспільства на тлі мовної ситуації в сучасній України. Автор аналізує чинники, що негативно впливали на функціонування української мови, розглядає специфіку мовної поведінки населення різних регіонів України. У статті окреслено основні шляхи піднесення на належну висоту Української мови - національної гідності держави.

Ключові слова: культура мови, мовна ситуація, політична лінгвістика, соціолінгвістика.

В статье рассматриваются актуальные аспекты определенной проблемы, в частности значение культуры языка, сознания, нации в поступательном развитии общества на фоне языковой ситуации в современной Украине. Автор анализирует факторы, которые негативно воздействовали на функционирование украинского языка, рассматривает специфику языкового поведения населения разных регионов Украины. В статье показаны основные пути вознесения на должную высоту Украинского языка - национального достоинства государства.

Ключевые слова: культура языка, языковая ситуация, политическая лингвистика, социолингвистика.

The article deals with the actual aspects of the defined problem, particulary with the meaning of language culture, concious, nation in progressive social development on the background of lingual situation in modern Ukraine. The author analyzes the factors that negatively influenced functioning or the Ukrainian language, researches the language behavior of population in different regions of Ukraine. The article outlines the major ways of status raising of the Ukrainian language - the national value of the country..

Keywords: language culture, lingual situation, political linguistics, sociolinguistics.

Мова є невід'ємною властивістю розбудови будь-якої спільноти. Функціонуючи у сферах освіти, науки, культури, державних інституцій, вона згуртовує націю, з'єднує покоління між собою, як визначальна форма національної культури забезпечує розвій і поступ народу в загальносвітовому житті. Науковці довели: що вищий рівень національного мовлення як першоознаки інтелектуальної духовної атом- сфери, то вищий рівень свідомості людей, а отже, і їх прагнення до державності своєї нації.

Учені наголошують: із позиції сучасної науки цілком очевидно, що кожна мова є своєрідною картиною дійсності, неповторною картиною світу, що в кожного народу своя мовна картина світу, що мова є унікальним інструментом культури і водночас її продуктом. Кожний народ зростає духовно й культурно на основі рідної мови. У житті народу рідна мова - то сила культури, а культура - сила народу. Тому зрозуміло, чому всі культурні народи ставляться до своєї мови з пієтетом, з найбільшою святістю, з найчулішою опікою [7, с. 72].

Українська мова - це засіб національної самоідентифікації, генетичний код нашої національної культури, основа, що забезпечує її самобутність, збереження та вічність. Видатний український учений І. Огієнко вказував, що «мова - це найясніший вираз нашої психики, це найперша сторожа нашого психичного я» [10, с. 240]. Рідна мова найефективніше формує національну свідомість і самосвідомість, а через них і своєрідне світобачення, оригінальне світосприймання. Утрачаючи свою мову, людина стає неповноцінною, вона порівняно з носієм рідної мови по-іншому осмислює власні дії, власний душевний стан, по-іншому сприймає світ, урешті-решт, денаціоналізується та манкурти- зується, а оскільки вона не може по- справжньому розуміти рідну культуру, нею легко маніпулювати.

Головним рушієм і мірою культури народу є літературна мова. Суть цього мовного явища образно розкрив І. Огієнко: «Літературна мова - це той ... найміцніший цемент, що єднає етнографічну масу у свідому націю» [16, с. 10]. Нинішню мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами - українською та російською. Асиміляція значної частини українського населення послаблює національну самосвідомість, продовжує витісняти українську мову в східних, південних і частково центральних областях України, передусім у великих промислових центрах. А це становить одну з головних перешкод у побудові національної держави, незалежної від колишньої імперської метрополії [6, с. 116]. Україномовна (а насправді змішаномовна або суржикомовна. - З.С.) освіта на тлі російськомовної масової культури не лише поглиблює в зросійщених містах розрив між побутовою мовою учнів, студентів і мовою навчання, а й знецінює ефективність виховання національно свідомих громадян, бо національна свідомість формується лише у своєму мовно-культурному середовищі [6, с. 122]. Довгочасний жорстокий, відвертий лінгвоцид щодо української мови приймає помірковані, замасковані форми. Мовний чинник продовжують використовувати як знаряддя й об'єкт ідеологічної боротьби, розігруючи карту порушення прав людини.

За влучним висловом О. Гончара, мова - це доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. 350-річна політика зросійщення, що, на жаль, триває й досі, та відсутність і сьогодні програми мовно-культурної політики послабили позиції української мови. Особливо занепокоює мова наукових і навчальних видань для учнів, студентів, магістрантів, аспірантів, викладачів і всіх, хто цікавиться механізмами функціонування сучасної мови. Набути фахових знань не можна без якісної літератури. Від ступеня володіння нормами літературної мови залежить наскільки грамотно й точно автор виражає думку, впливає на читача, формує й розвиває культуру свідомості. Духовне становлення особистості найтісніше пов' язане з розвитком її мовних здібностей. Саме через мову ми пізнаємо й відображаємо навколишній світ.

Лінгвісти звертають увагу на низький рівень культури мови деяких новітніх гуманітарних видань. Так, за свідченням харківського дослідника А. Сагаровського [13, с. 683-687], автори протягли у світ недолугі витвори, скориставшись із безконтрольності, уседозволеності, кон'юнктурно експлуатуючи