УДК 811.161.2'34

Колодіна Л.С.

ПОЕТИЧНЕ МОВЛЕННЯ І СУЧАСНА АКЦЕНТНА НОРМА

(на матеріалі поезії Володимира Сосюри)

У статті подані результати аналізу наголошування іменників, засвідчених у поезії Володимира Сосюри. Схарактеризовані акцентні особливості лексем, виявлені факти їх акцентної варіантності в поетичному мовленні автора та витлумачена її природа. Визначено роль поетичного наголошування, його специфіку та відповідність до сучасної української літературної норми. Простежено процес уніфікації наголосу в акцентних типах, засвідчено авторську акцентуацію. Зіставлено поетичне наголошування з сучасним нормативним наголосом та встановлено закономірності і тенденції акцентуаційної еволюції іменників та їх граматичних форм.

Ключові слова: акцентологія, акцентуація, мовна норма, наголос.

В статье поданы результаты анализа ударения существительных, засвидетельствованных в поэзии Владимира Сосюры. Охарактеризованы акцентные особенности лексем, выявлены факты их акцентной вариантности в поэтической речи автора и истолкована ее природа. Определена роль поэтического ударения, его специфика и соответствие современной украинской литературной норме. Прослежен процесс унификации ударения в акцентных типах, засвидетельствована авторская акцентуация. Сопоставлено поэтическое ударение с современным нормативным ударением и установлены закономерности и тенденции акцентуационной эволюции существительных и их грамматических форм.

Ключевые слова: акцентология, акцентуация, языковая норма, ударение.

The results of the nouns' stress are examined in V. Sosura's poesy and presented in this article. The accentual analysis of lexemes was carried out in synchronic and partially diachronic aspects. It was determined the role of poetical accentuation, as specific character and correspondence to the modern Ukrainian literary standard. It was retraced the process of unification of the stress in accentual types. The study of the poetical stress peculiarities and their comparison with the modern normative stress permits to determine appropriateness and tendencies of accentual development of nouns and their grammatical forms.

Keywords: accentology, accentuation, standard language, accent (stress).

У системі ритмомелодійних засобів української версифікації визначальна роль належить наголосу. Вивчення його поведінки та функцій у поетичному мовленні є найменш дослідженою ділянкою в сучасній українській акцентології. Тут наголос виступає як елемент ритмічної організації вірша, а також як стилістичний засіб. Крім того, жанрова специфіка поезії дозволяє (а інколи навіть вимагає) певної «демократичності» мововикористання, що зумовлює високий ступінь проникнення територіальних та соціальних акцентних діалектизмів, а також елементів індивідуальної мовотворчості автора (так званих авторських наголосів). Крайнім виявом такої демократичності є факти підпорядкування вимог літературної норми ритмічним чи стилістичним вимогам вірша. Усе це зумовлює співіснування в поетичному мовленні акцентних варіантів, елементи яких конкурують.

Дослідження акцентуаційного розвитку слів різних морфологічних класів на матеріалі поетичного мовлення І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших письменників кінця ХУІІІ-ХХ ст. здійснили З. Веселовська [1; 2], В. Винницький [3], В. Скляренко [5; 6], А. Зинякова [4].

З. Веселовська, аналізуючи особливості наголосу іменників та прикметників у поетичних творах з кінця ХУІІІ по ХХ ст., реєструє низку акцентних варіантів, певну неусталеність норми, архаїчні та діалектні наголоси. Так, наприклад, перенесення наголосу на закінчення у множині непохідних іменників чоловічого роду, яке розвинулось під впливом групи лексем, що здавна мали рухомий наголос (в однині на основі, у множині - на флексії). Це явище, зазначає дослідниця, зумовлює акцентну двоякість у класичній та сучасній поезії та все ширше закріплюється в сучасній літературній мові не лише при наголошенні власне українських слів, а й іншомовних.

Специфічне флексійне наголошення фіксується у множині двоскладових іменників жіночого роду з суфіксом -к- (-а) та тих іменників, що мають два приголосні перед закінченням. Вивчаючи історію виникнення такої акцентуації та її кількісне поширення, З.Веселовська констатує закріплення в поетичному мовленні подвійного наголошування та обмежене використання колишнього кореневого. Зазначене переміщення наголосу на закінчення в називному відмінку множини пояснюється намаганням відрізнити форми однини від множини [1, с. 25]. Причини наведених явищ зумовлені не тільки дією загальних тенденцій, які визначають еволюцію мови, а найчастіше потребами суто авторськими (ритм, рима, стилістичне навантаження тощо). З. Веселовська робить висновки про напрямок розвитку наголосу в українській мові, що витікає із спостереження над поетичною акцентуацією в історичному плані [1; 2].

В. Скляренко, вивчаючи поетичне мовлення Т. Шевченка, зосереджує увагу на особливостях авторського наголошування, яке зумовлює акцентну варіантність. Причини двоякості полягають у тому, що одні наголоси виходили з ужитку, інші - набирали сили, але певний час і старі, і нові наголоси співіснували в мові [5, с. 23-24]. Науковець аналізує відмінкові форми іменників, у яких на зазначений період розвитку української мови мало місце вагання наголосу, подає їх первісне наголошення, фіксує моменти відбиття авторської акцентуації, вивчає її походження та наводить нормативний варіант [5].

Розглядаючи подвійне наголошення іменників, що мають місце в поетичній творчості Лесі Українки, В. Скляренко засвідчує низку слів, акцентуація яких або встановлюється на основі віршованого розміру твору, або позначена в тексті (авторське наголошування). Мовознавець аналізує природу первісного наголосу досліджуваних слів (їх праслов'янське наголошення), причини вагань, а саме: умови виникнення нового типу акцентуації та обґрунтування її поширення (найчастіше, на думку В. Скляренка, це явище зумовлюється неусталеністю наголошення багатьох слів в українській літературній мові того періоду), а також зазначає нормативний наголос, закріплений у сучасній українській літературній мові [6, с. 32-35].

Вивченню поетичного наголошення іменників у поемі І. Котляревського «Енеїда» присвятила дисертаційне дослідження