Непохідні іменники ріигаїіа ІапШш складають три акцентні типи. Лексемам першого і другого типів властиве нерухоме кореневе та флексійне наголошення, яке характерне усім словоформам і є нормативним (сани, саней, на санях; вуста, вустах, вустами і т. д.). Із варіантною акцентуацією побутують деякі множинні іменники третього типу, яким історично властива рухомість наголосу. В аналізованому мовленні такі акцентні вагання, засвідчені у низці словоформ, пояснюються особливостями ритмомелодики вірша (ворота і ворітьми, на дверях і на дверях).

У префіксальних іменниках чоловічого роду, вжитих Володимиром Сосюрою, подвійне наголошення спостерігається в лексемах з акцентованим префіксом (докір і докір), яке зумовлене переміщенням наголосу з префікса на корінь. Варіантне акцентування простежується також у префіксальних іменниках, у яких зазначений наголос не був первісним. Засвідчена акцентна рухомість зумовлюється історичними обставинами розвитку системи наголосу української мови, а саме - виникненням нового кореневого наголошення, а також своєрідністю авторської версифікації, особливостями семантичного навантаження, що не завжди відповідає літературній нормі (розстріли і розстріли: «...де розстріли й любов до дна» [7, ІІІ, с. 46], «...де тьма, розстріли й ешелони...» [7, VII, с. 121]; спокою і спокою: «...машини мчать, не знаючи спокою ...» [7, VIII, с. 143].

Префіксальні лексеми жіночого роду, що побутують у поезії Володимира Сосюри, складають три акцентних типи. Більшості іменників не властиві акцентні вагання. Вони наголошуються відповідно до норми. Низці словоформ характерна акцентна двоякість, а саме - наголошення кореня і флексії або префікса і флексії, зумовлене особливостями авторської ритмомелодики, специфікою рими (подруго і подруго, пітьма і пітьма, похвала і похвала і т. д.). Засвідчена варіантність є унормованою.

Префіксальні іменники середнього роду вживаються зі стабільним кореневим наголо - шенням, що відповідає літературній нормі (безсмертя, безсмертю, безсмертям).

Нерухоме акцентування (тільки префікса) властиве для аналогічно утворених лексем ріигаїіа ІапШт (сходи, сходами, на сходах).

Префіксально-суфіксальні іменники чоловічого роду, засвідчені у поезії Володимира Сосюри, складають чотири акцентш типи. Більшість лексем наголошується відповідно до літературної норми, характеризуючись уніфікованим наголосом. Виявлена акцентна двоякість зумовлюється специфікою авторської версифікації, а також рухомістю наголосу, яка вважається нормативною і дотепер спостерігається у сучасній українській літературній мові (звичай і звичай, звичаїв і звичаїв; посланець і посланець і т. д.).

Поетичне наголошення префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду не є однорідним. Низка лексем у словоформах однини і множини засвідчується у поетичному мовленні Володимира Сосюри з двояким наголосом. Застосування варіантного наголошування може зумовлюватись суто авторськими потребами: рима, семантичне маркування тощо. Така акцентуація вважається нормативною, оскільки процес стабілізації наголосу в цих типах не закінчився (усмішка і усмішка, усмішці і усмішці; згадки і згадки). Решта слів характеризується безваріантним усталеним наголосом, що відповідає сучасній українській літературній нормі.

Префіксально-суфіксальні іменники середнього роду в аналізованому поетичному мовленні, утворюючи три акцентні типи (префіксально-, коренево- та суфіксально- наголошені), вживаються з нормативним наголосом в усіх зазначених відмінкових формах однини і множини (поривання, поривань, пориванням, пориваннях). Зареєстровані випадки акцентної двоякості пояснюються ритмомелодійною специфікою побудови вірша (убрання і убрання, убранні і убранні, убраннях і убраннях і т. д.).

Префіксально-суфіксальні іменники ріигаїіа ІапШт малопоширені в поетичному мовленні Володимира Сосюри. Вони не утворюють акцентного типу, тому схарактеризувати особливості їх наголошення у відмінково-числовому аспекті неможливо.

Суфіксальні іменники чоловічого роду, що побутують у поезії Володимира Сосюри, об'єднуються в чотири акцентні типи. Так, у низці відмінково-числових словоформ простежується переміщення наголосу, зумовлене авторськими стилістичними особливостями та специфікою рими (синок, синка, синку і т. д.). Подвійне наголошування деяких суфіксальних іменників четвертого акцентного типу має історичне походження (володар і володар; володарем і володарем; кожушок і кожушок). У поезії Володимира Сосюри воно може пояснюватись певними версифікаційними умовами, наприклад, потребою збереження ритмомелодійного малюнку вірша, що не завжди є нормативним.

Суфіксальні іменники жіночого роду вживаються в поезії Володимира Сосюри з неоднорідним наголошенням. Вони утворюють п'ять акцентних типів. Більшість лексем вживається з нормативним наголосом. Виняток становлять слова, які за допомогою обраного автором способу наголошування семантично диференціюються (батьківщина - «спадщина від батьків» і батьківщина - «вітчизна»). Зареєстровані акцентні відхилення іменників інших типів пояснюються специфікою авторської версифікації (вулиці і вулиці, вулицях і вулицях і т. д.). Так, у низці лексем засвідчується збереження подвійного наголошення в усіх відмінково- числових формах, природа якого обумовлена ритмомелодикою вірша (дівчино і дівчино), впливом російської мови (дочка і дочка), особливостями рими (гілками і гілками, книжки і книжки, на квітках і на квітках і т. д.). Подібна рухомість наголосу в масштабах розвитку акцентної системи може зумовлюватись дією тенденції до уніфікації наголосу на певній морфемі (наприклад, на суфіксі: синява і синява, синявою і синявою, синявами і т. д.), однак обставини авторського вибору саме такого наголошування не завжди можуть бути правильно визначені.

Суфіксальні іменники середнього роду, утворюючи три акцентньї типи, відзначаються нормативним наголошуванням більшості засвідчених лексем. У поодиноких випадках фіксується акцентна двоякість (серденька і серденька), авторський наголос (дихання, диханні, диханням і т. д.), що найчастіше зумовлюється ритмомелодикою вірша та особливостями поетичного світовідчуття Володимира Сосюри.

Суфіксальні іменники ріигаїіа ІапШт складають два акцентнь типи і наголошуються відповідно до літературної норми (радощі, радощів, на радощах; малята, маляти, маляті).

Отже, значна кількість зареєстрованих